Трохи про все і не тільки

Вкотре доводиться розпочинати рік звітом не про закинуті об'єкти. Ще й з запізненням. Але негативні тенденції минулого року перейшли в новий — епідемія ковіду нікуди не ділася, та й заброшок не стало більше. А це значить, що треба щось вишукувати у своєму місті. Ось тільки що? На щастя, приводом для написання нового звіту стала надзвичайна снігова погода. Після декількох безсніжних зим і безсніжної новорічної погоди завалило снігом. Тож поки було не слизько прогулявся і пофотографував всяке-різне.


1. Цікавеньке, що вдалося побачити: новорічну атрибутику не прибрали навіть у лютому, відкриття другого гіпермаркету, білочку зблизька, прибирання снігу, лавку на мотузковому атракціоні.
( Читати далі (+33 фото)... )

Тлінні і маленькі заброшки вже почали набридати. Але жага до вилазок по покинутим об'єктам нікуди не ділася. Навіть навпаки — чим довша перерва, тим більше бажання десь полазити. Тож, після декількох тижднів після останнього сталку, став обдзвонювати і вмовляти знайомих сталкерів:) На щастя, очікування було не надто довгим — відгукнулась samogonnoeozero . І не лише зголосилася прогулятись, а й сама запропонувала куди можна з'їздити, обравши невідомий закинутий дитячий оздоровчий табір в Бучі, що в столичному передмісті. Прикол був у тому, що, по-моєму, я сам пропонував цей об'єкт, переплутавши з іншим піонертабором. Однак потім сам же й передумав туди їхати, оскільки при вивченні Google Street view, мені він здався неприступним і підозрілим. Та й відсутність хоча б якоїсь інформації про об'єкт насторожувала. Але на цей раз вирішив ризикнути, попри те, що не було впевненості в успішності забросу. Бо дуже вже скучив за сталками. Тим паче, колишні піонертабори — один із улюблених типів абандонів.


1. Безіменний дитячий оздоровчий табір. Ні назви, ні історії. Відомо тільки, що закинутий. Тому-то і назва фотозвіту загальна.

Нажаль, під час вилазки теж не вдалося дізнатися як він називається, і якому закладу або заводу був підвідомчий. Коли закинули теж невідомо. Проте вдалося його дослідити. І це добре. Хоча і не без пригод. Все почалося з того, що на зустріч приїхав завчасно. А напарниця навпаки, запізнилась.
( Читати далі (+55 фото)... )

Знову «збірна солянка» заброшок. Звичайно, знову тлін. Ну, а як інакше?! Добре, що вийшло хоч так, бо вилазка взагалі була на грані зриву. Зрозуміло, що не хотілося даремно витратити час і гроші. Але на щастя, samogonnoeozero підшукала декілька абандонів у Броварах. І їх навіть вистачило на фотозвіт.


1. В цій «солянці»: водогінна вежа із залишками колгоспу, недобудована житлова багатоповерхівка і руїни радіоцентру. Може, не дуже цікаво, та хоча б щось.

Варто відмітити, що по недобудованій житловій багатоповерхівці полазив вперше (заброшки в Гаврилівці були без залазу). Так що спонтанна вилазка вдалася.
( Читати далі (+53 фото)... )

Повертаюсь до традиції, згідно якої перший фотозвіт в новому році має бути про заброшки. Хоча цього разу розпочати рік міг би зовсім не сталк, а дігг. Але нажаль, обставини склалися так, що давно омріяну вилазку в Клов довелося відмінити:( Тому в передостанній день року вирішив спробувати полазити хоча б десь. Наприклад, по ДОТах вздовж залізниці. Точніше, не полазити, а повторити вилазку трирічної давнини. Бо тоді здійснив лише оглядову прогулянку (прим. — для перегляду з картинками з території України необхідно скористатись VPN, проксі або Тор-браузером). Тож справа залишалось за малим — пролізти всередину.

А як же сніг?! Ну, він трохи відтанув і промерз - тому його було небагато і він не прилипав до штанів. Ще й лісу, а відповідно, і лісників, по обраному маршруту не передбачалось. Так що на одиночній прогулянці мене ніхто б не потривожив.


1. Якщо в 2016му подивився не всі ДОТи: 229, 230, 231, 232, 233; і не поліз у 230, то в передостанній день 2018 року оглянув 229, 230 (із залазом), 231, 232, 233, 236 і 239 (не захотів залазити). Та й перший репортаж був у майже безсніжну пору, а нинішня вилазка відбувалась в засніженому антуражі. Тому однакових кадрів точно не буде.
( Читати далі (+61 фото)... )

Теплі і майже безсніжні грудень, січень і початок лютого далися взнаки — і зима затягнулася. Причому не на декілька днів, як зазвичай, а аж на цілий місяць. Снігові завали з морозами в перших числах березня відповідали лютнєвій погоді. А сніг протримався аж до 1 квітня. Коли ще таке було?!


1. Зима навесні 2018го.

Не менш цікаво, що на фоні нетипової, для початку весни, погоди в моєму житті сталося багато нового і незвичного: нова робота; поїздка на таксі в Київ; пишний бенкет на День народження на роботі; з'їздив у парк «Київська Русь»; дізнався про закриття сервісу, на якому тримав фотографії для блогу; перенесення знімків на інший хостинг і впорядкування фотоархіву; відчув на собі складність виїзду з Києва на маршрутках після роботи; знову почав їздити на електричках і відмова в прийомі на роботу. Коротше, «спокій лише снився». Але врешті-решт повернулося як було. Хіба що став ще більшим скептиком і розчарувався в інтернеті.

Зрозуміло, що від насиченого реального життя, в поєднанні з підставою від Яндексу, мені було не до нових фоторепортажів. Та й фотокамеру на роботу не візьмеш. Але оскільки я же ж фотоблогер, то хоча б знімки на телефон повинен показати. Між іншим, це вже буде другий фотозвіт, що складається з мобілографії.
( Читати далі (+30 фото)... )

Помітив: чим довше займаюсь сталкерством — тим менше цікавлять недобудовані об'єкти. Мабуть, за 5 років дослідження закинутих об'єктів, поступово приходить розуміння, що недобуди понурі і одноманітні. Хіба що трапиться якесь незвичне місце — як столичний Льодовий стадіон (куди тепер фіг пролізеш), або готель-хмарочос у Дніпрі (куди далеко їхати і який також гарно охороняється). Бо навіть в порожній заброшці можна відшукати залишки інтер'єру або оздоблення. А в недобуді — лише стіни з цегли і бетону. Можливо тому недобудований асфальтний (чи то сміттєспалювальний) завод на Троєщині в 2013 році був в планах. А в 2017 — ні.


1. «Візитівка» цього недобуду — споруда у формі трапеції.

Але втрата цікавості до недобудів — лише одна з причин. Як прочитав в одному з фотозвітів: цей завод — «місце понуре, малоцікаве і важкодоступне». Розташований він на краю троєщинської промзони, біля ТЕЦ-6. Коротше, дикі чигирі. Доїхати туди можна лише на автобусі (та й то, лише з масиву), який їздить раз на годину. А пішки топати від Троєщини дуже далеко і незручно. Надодачу, на об'єкті присутня охорона з собаками. Також там часто грають у війнушку страйкболісти. До того ж, асфальтно-сміттєспалювальний недобуд — досить популярне місце. А у випадку із недобудами це скоріше мінус, ніж плюс. І якби не samogonnoeozero, то я б навряд чи його облазив. Бо в планах були інші місця, та напарниця погодилася лише на цей недобуд. А я скучив за заброшками, тож мені було все одно де лазити.

Про сам завод інфи майже нема. Начебто, почали будувати в середині 1980х, а закинули на початку 1990х. Чи то через нестачу фінансування, чи через те, що кияни були проти будівництва. Бо за деякими джерелами це не асфальтний, а сміттєспалювальний завод. А я ні в тих, ні в інших заводах не розбираюсь, тож не знаю, кому вірити. Та все-таки частіше вказується, що це сміттєспалювальний завод.

Вилазка відбулася вчора. Так що пишу за свіжими враженнями. А вражень було багато!
І це при тому, що на недобуді не було охорони. І сам абандон не вразив. Та чого тільки вартувала прогулянка до цієї заброшки і шлях до «цивілізації»!
( Читати далі (+42 фото)... )

Новий сезон сталків відкрив вилазкою по місцевому закинутому кінотеатру ім. Островського. Це в Боярці. Просто з назвою міста заголовок був би дуже довгим.
Звичайно, хотілося розпочати сезон чимось незвичим і епічним — та кінотеатри мені подобаються. А ще так вийшло, що це вже третій досліджений кінотеатр і третій абандон у Боярці. Цікавий він і тим, що давно до нього приглядався, однак потрапити всередину було неможливо. Але якщо довго спостерігати за заброшкою, то рано чи пізно з'явиться залаз. Головне — не провтичити момент, поки є вільний доступ.


1. Кінотеатр ім. Островського — типової архітектури. Схожий на кінотеатр «Промінь» у Вишневому.

Про історію цього кінотеатру нічого невідомо. Судячи по цифрам на трубі, збудований в 1965 році. А судячи по побаченому, в останні роки функцонування в кінотеатрі була дискотека. Скільки стоїть закинутим невідомо. Але, начебто, до 2009-2010го ще працював.

Об'єкт не охороняється. Однак добре палиться перехожими. І біля будівлі можуть тусуватися підозрілі люди. Надодачу, залаз не дуже зручний. Так що навіть у святкові дні не вдалося самому пролізти. Добре, що samogonnoeozero погодилася приїхати. Та й залізли туди запросто.
Всередині виявили залишки меблів і оформлення інтер'єру. Так що хоч якась збереженість. Заброшка сподобалась.
( Читати далі (+39 фото)... )

З кожною вилазкою на київські заброшки все більше переконуюсь, що марно шукати в столиці цікаві і доступні абандони. Так, начебто, закинуті будівлі і підприємства є. А полазити ніде. Та найбільш розчаровуєшся, коли не складається запланована вилазка. Найсвіжіший приклад: поїздка на один «баян» — закинутий кінотеатр «Маяк». В 2014му думали залізти. Але тоді чомусь відклали. В цей же раз всі входи-вікна виявились перекритими. Що робити — поїхали в інше місце. Теж в кінотеатр. Та тільки й там нас очікував облом. А я так розраховував продовжити тему абандонів... Ну і нехай.


1. Замість заброшок просто побродили по чигирям. Зате знайшли цікавинки і пройшлися по водоймі.

Щоб прогулянка не була даремною, з samogonnoeozero пройшлися по Галерній затоці. Так, саме пройшлися по замерзлій водоймі. Для мене це були нові враження, бо по такій величезній замерзлій водоймі (та ще й під час відлиги) не прогулювався. На щастя, лід нас витримав.
А ще, по дорозі на заброшку, пройшовся новим мікрорайоном, побачив раритетний автобус ЛіАЗ. І в якості бонуса пробрався всередину ЛЕП.
( Читати далі (+48 фото)... )

Вчора вийшов прогулятись. Думав, трохи потеплішає — і можна не ковзатись по дорозі. Але виявилось, що погода — лайно! Як пишуть синоптики: «замерзання мокрого снігу на землі і ожеледь». Прийшов додому, обтрусився — стільки льоду обсипалося. Фотік і телефон мокрі від конденсованої вологи. Руки замерзли. Тому-то і назва така провокативна.

А сьогодні інша крайність. Обіцяли ожеледицю і -2˚С, а походу відлига і калюжі. Ну, зате не слизько.


1. Вчора — ожеледиця і намерзання мокрого снігу. Сьогодні — калюжі.

Та я все одно трохи прогулявся трохи по місту і дещо нафоткав.
( Читати далі (+36 фото)... )

За складеною традицією, щороку перший фотозвіт нового року присвячений закинутим місцям. І так само, за традицією, це об'єкт, відвіданий наприкінці минулого року. Хоча при всьому вищезазначеному це не зовсім заброшка у звичному розумінні. Фактично це Історико-експозиційний реставраційний центр КП «Київпастранс» на території колишнього Автобусного парку №3. Тобто, музейно-ремонтний майданчик Музею громадського транспорту. Хоча, назвати його можна по-різному. Виглядає це все як діючі і списані автобуси, тролейбуси на території недіючого автобусного парку. Враження від побаченого теж суперечливі, як і саме місце. Але оскільки списаної (закинутої) техніки набагато більше, ніж відреставрованої, та й територія не використовується за призначенням, то думаю, що формально можна використати тег «заброшка». Тим паче, що на цей раз по деяким закинутим автобусам і тролейбусам вдалося походити (на відміну від екскурсій в Автобусні парки). І, судячи з усього, реставрувати списану техніку ніхто не збирається.
А так, це абандон на грані фолу.

Неоднозначність експозиційно-реставраційного центру криється не тільки в поєданні ходового транспорту і ремонтних майстерень зі списаною технікою і недіючою інфраструктурою автобусного парку, а й у поєднанні двох організацій — філії київського музею громадського транспорту і колишнього автобусного парку. Так що історичну довідку треба давати по двом місцям.
Отже, почну з музею. Він був створений у 1927 році. Під час Другої світової війни експозиція була розграбована, а сам музей відновився лише 1992 року. До 2011 року він розташовувався біля Київського заводу електротранспорту і складався тільки з документів і фотоматеріалів. У 2011му музей, разом із заводом електротранспорту, переїхав до старої території Дарницького трамвайного депо — аж на лівий берег столиці. Наступного року музей обзавівся натурними експонатами: автобусами, тролейбусами і трамваями. Але території було недостатньо для розширення експозиції і тому у грудні 2015го, на території колишнього Автобусного парку №3 (пізніше — Автобусно-ремонтному парку), відкрили філію музею.

Ну і про територію підприємства. Автобусний парк №3 створили в 1963 році. Тоді він мав багато назв: АТП-09123, АТП-33030, АТП-13030. З 2001го став називатися Автобусним парком №3. Працював на муніципальних маршрутах до листопада 2010го. Комерційні маршрути (маршрутки) підприємство обслуговувало до літа 2011го. В результаті світової економічноїї кризи і скорочення кількості маршрутів, у столиці почали закривати автобусні парки. Так не стало Автобусного парку №3. З середини 2011го він став Ремонтно-автобусним парком. А в 2015му його перетворили на експозиційно-реставраційний центр музею громадського транспорту.


1. Запасник музейної техніки на території колишнього автобусного парку. До речі, це третій київський автобусний парк, в якому побував.

17 грудня 2016го року у ІЕРЦ (Історико-експозиційному реставраційному центрі) був День відкритих дверей. В грудні 2015го екскурсію пропустив — тому цього разу зібрався незважаючи на недоліковану застуду і відмові більшості друзів скласти компанію. Добре — avganez погодився прогулятися. Хоча народу в той день прийшло багато. СТТС і Фотобус одразу заполонили фотки з заходу.

Нафотографував багато. Тому фотозвіт про майданчик музею громадського транспорту буде в двох частинах. В першій частині подивимось, в якому стані знаходяться музейні експонати на вулиці (списані і ходові) і автобусний парк.
( Читати далі (+76 фото)... )