Трохи про все і не тільки

Під час перенесення фоток з одного хостингу на інший найменше хочеться думати про створення нових звітів. Крім того, ніхто не скасовував роботу, на виконання якої теж потрібен час. Але не хочеться робити календарні перерви в блогах. Тому пообіцяв продовжувати публікувати фотозвіти, хоч і з довшим інтервалом. Якби ж ще було що показувати, окрім дегустацій...

Втім, згадав, що є рубрика "Замальовки воєнного часу", яка ілюструє сьогодення. Тож вирішив звернутись до неї. Навіть попри те, що атрибутів війни, на відміну від першого року вторгнення, на щастя, не видно.


1. У четвертій частині замальовок воєнного часу показую, що відбувається у місті та у моєму житті. Зокрема, нове будівництво у центрі Боярки, походи за посилками і встановлення поштоматів, моє пузо, а також прогулянку по чигирям (а куди ж іще ходити?).

Можливо, це не надто цікаво. Але, вже що є... Цікаве і приємне залишилось в минулому.
( Читати більше (+41 фото)... )

Третя серія замальовок воєнного часу присвячена підготовці до мобілізації: обстеженню в медичних закладах і оновленню даних для ТЦК. Ну і, звісно, погоді — адже літо 2024-го видалось дуже спекотним. А ще цей звіт присвячений квіточкам, оскільки виявив, що навіть влітку цвітуть квіти.

Як ви вже зрозуміли, в липні не відсиджувався вдома, а ходив по поліклінікам, фотографуючи по дорозі цікавинки. Більше того — їздив у Київ (після дворічної перерви!). Хоча з візиту до столиці нафоткав мало, бо вояж звівся до поїздки у маршрутках і черзі під кабінетом. Але дещо все ж нафотографував. Тому є що вам показати.


1. Моїми атрибутами цьогорічного літа є медичні обстеження, нові ліки, вимкнення електрики по місту і шалена рекордна спека.

Скажу чесно: протягом двох перших тижнів цього липня мені не було нудно. І це лише події. А про думки, які кружляли в моїй голові, навіть розказувати соромно. Проте тепер можу похизуватись прийомом антидепресанту. Хоч це і не привід для вихваляння, а скоріше, просто новинка в моєму житті.
( Читати більше (+40 фото)... )

У зв'язку з віяловими відімкненнями електрики, які тепер дісталися і до нашого мікрорайону, підсумковий звіт вирішив написати заздалегідь, поки є хоча б якась можливість. Бо невідомо, чи буде світло напередодні Нового року (не здивуюсь, якщо русня таки доб'є нашу енергосистему). Та й тягнути з дописами немає сенсу, оскільки з контентом зараз сутужно: так, планував написати хоча б по одному звіту за місяць, однак цьогоріч вийшло лише 11 фотозвітів (з цим – 12). Це антирекорд. Так само, як і місяців без постів раніше не було. Але що поробиш – 2022 рік пройшов під знаком війни.


1. Рік був важким. І це не просто кліше – 2022-й насправді можна вважати одним з найгірших років. Так вийшло, що все поставили на паузу. Ще й зйомки заборонили. Тому у фотопідсумках року показувати майже нічого. А ті крихти, які все ж були, здебільшого вже висвітлив у блозі.
Втім, зумів знайти і незаїжджені теми.
( Читати далі (+31 фото)... )

Черговий "литдибр". Як би не хотілось, нині живемо в такий час, що постити фоточки небезпечно. Ну, нічого, потерпимо... Зараз взагалі така тема, що багато українських блогерів (зокрема, відеоблогерів, — бо фотоблогерів фактично не лишилось) стали рідше викладати контент. Частина відеоблогерів зовсім перестала знімати відео. А ті, що лишилися, розповідають про російську окупацію.

Що цікаво, призупинили публікації і деякі російські ліберальні (проукраїнські) блогери. Надодачу багато аполітичних російських сайтів не відкриваються. Мабуть, заблочили доступ з українських IP. Не знаю, превентивно, чи були преценденти, однак росіянські сайти недоступні. Жаль, Фотобус серед них... Ні VPN, ні проксі не відкриває. Ну, що ж, мені ще до війни набридло знімати автобуси і маршрутки. Інша річ — цікаво, чи продовжить хтось з українців викладати туди знімки? А в цілому, без кацапських сайтів можна обійтися. Хоча хочеться почитати скиглення русні з приводу цін і дефіциту товарів. Як втішення — деякі сайти, які вважав російськими, закрились. Річ у тім, що вони адмініструвались українцями.

Нд - 13.03.2022
Війна триває вже 18-ту добу. Поспав лише пів ночі.

Протягом дня нічого особливого не робив. Відсипався. Добре, що вдень було тихо.

Пн - 14.03.2022
Чомусь архів зі старого компа переписався не повністю. Може тому, що переписував поспіхом. Тому знову переписав. Архів зі старого компа треба ще впорядковувати. Але зараз не до того.

Як тільки вечір — знову чутно артилерію. Всю ніч тривали бої. Ще й на ніч натрапив на погані геополітичні новини. Так що безсоння було гарантоване. Тож, щоб якось заспокоїтись довелося зайнятись веб-серфінгом. Місячного мобільного трафіку знову не вистачило. Та й особливого задоволення серфінг не приніс.

Вт - 15.03.2022
Під ранок теж гуркотіло, тому не зміг виспатись.

Нагуглив прикольний ремікс на патріотичну військову тематику, про Байрактар. Впевнений, що цей період історії теж буде оспіваний.

На ніч дивилися кулінарні рецепти. Пізніше одну справу приготували.

Ср - 16.03.2022
Ніч була відносно тихою. Хоча спав з перервами.

Сьогодні була комендантська доба. Хтось скаржився з цього приводу, але мені вона не заважала — я й так рідко кудись виходжу.

Здійснив купу онлайн-платежів за комунальні послуги. Через це трапилася невеличка сварка — мама сама запропонувала віддати витрачені гроші, але потім передумала. Далі пішли докори, мовляв, у нас спільний бюджет. Потім намагалася всунути гроші. Я ж тихцем поклав гроші назад. Хіба що замінив порвану купюру на цілу.

Болить коліно, яким гепнувся під час великої сварки. Синець ще не зійшов.

Довго вкладався спати, однак не зміг швидко заснути.

Чт - 17.03.2022
Чомусь кровоточать ясна. Є підозра, що це спровокували величезні карамельні цукерки. А може просто занадто ретельно чищу зуби.

Сходив із батьком по магазинам. Купив солодощі (так, вони шкідливі, але підходять для заїдання стресу). В "АТБ" завозять нові товари, що радує. Правда, при цьому є й порожні полиці. А з батарейками менш пощастило: в наявності була необхідна кількість, але від різних виробників. Що ж, був змушений купити, що є.

Найбільший український інтернет-магазин відновив роботу. Хоча працює з обмеженнями і ціни суттєво зросли. Наприклад, смартфони, у порівннянні з довоєнними цінами, подорожчали на 1000 гривень. З інтернет-магазинами гіпермаркетів справи гірші — ні акцій, ні асортименту.

Пт - 18.03.2022
Вночі було тихо. Проте мучило безсоння.

Кицька спить з мамою, а ось Мурзік більше тижня не приходить.

Прочитав, що ВСУ потрібна фінансова допомога (боєприпаси коштують дорого). Хоч матеріально допоміг, раз не можу допомогти іншим способом.

Триває 23 день російського нападу. Четвертий тиждень війни...

Нікуди йти і нічого дивитись у своєму місті. Ходити по одним й тим же вулицям набридло. А неходжених місць не лишилось. Але все одно треба десь прогулюватись. І що робити?!

Психологиня порадила прогулянки перед сном. Спочатку я до цього поставився скептично, оскільки оточуючі краєвиди навряд чи здивують чимось новим, однак наприкінці скорботи по подружці вирішив спробувати, наскільки це дієво: чи допомагають такі прогулянки розвіятись від нудьги і нагуляти сон?

Звичайно, на нічні прогулянки не наважився. А ось пройтися ввечері можна було.


1. Початок цьогорічної осені з вечірніми прогулянками видався не таким понурим, як здавався. Були і вечірні краєвиди, і смартфон оновив ОС, і у місті відбулися деякі зміни — тож вирішив продовжити карантинні замальовки.

А ще, паралельно з походеньками, прийшло усвідомлення, що життя більше не буде таким, як раніше. Втрата подружки, затяжна панедемія ковіду, масковий режим, відсутність поїздок і вилазок — все це стало новою реальністю. До того ж, зовнішні зміни потягнули зміни внутрішні — так, набридли деякі звички: розгадування сканвордів і кейвордів, віртуальні подорожі по мапам, вживання алкоголю, зведення танцювальних міксів і ведення щоденника. Та й за відчуттями я вже не той, що був у 30 років. Тому можна вважати, що з серпня цього року розпочався новий життєвий етап. Він зовсім не радісний. Але що поробиш..? Шоу повинно продовжуватись.
( Читати далі (+37 фото...) )

"Конференція з епідемії коронавірусу скасована через епідемію коронавірусу."
(Анекдот)

Такого в історії ще не було: перенесли літні Олімпійські ігри-2020 на 2021-й (правда, вони все одно будуть вважатися іграми 2020 року), перенесли футбольний чемпіонат Євро-2020, вперше за весь період проведення «Євробачення» скасували конкурс, також скасували декілька етапів і перенесли гонки «Формули-1». І все це внаслідок пандемії нового коронавірусу COVID-2019.

Зрозуміло, що епідемія вплинула і на пересічних громадян. Так, ризик підхопити нову бацилу і місцевий, а потім і загальнодержавний, карантин змусили залишитись вдома і не виходити з помешкання без особливої потреби. Правда, без вилазок і подорожей тяжко. Та й нові звіти ніде брати. Але здоров'я і життя важливіші. В цьому контексті добре, що працюю віддалено, тому постраждає лише дозвілля.


1. Сповіщення про карантин. Поки ще без скасування транспорту.

І ось, щоб не робити паузу в блозі (бо карантин — це надовго), вирішив запостити хоч якийсь репортажик. Наприклад, про зміни в місті, викликані епідемією. І про те, чим можна себе зайняти під час карантину.
( Читати далі (+32 фото)... )

В родині з'явився новий телефон — мамі подарували новий смартфон. Вона могла б задовольнитись тим, що є (бо з новим апаратом ще треба навчитись користуватись), але в старому кнопковому мобільному не було інтернету, а мобільний інтернет входить до обов'язкових послуг. Ну а оскільки займався налаштуванням нового телефону, то вирішив зробити огляд. Все одно, нові вилазки поки що не планую, а написати в блог щось треба.


1. Смартфон Tecno F2 LTE вибрав майже одразу. Почитавши відгуки прийшов до висновку, що в сегменті дешевих смартфонів (до 2000 грн.) це був найкращий варіант. Фірма, звичайно, невідома. Але звучить приємніше, ніж Twoe або Doogee. Та й оснащення непогане, як для бюджетника — підтримка інтернету 4G, чотирьохядерний процесор, 8ГБ вбудованої пам'яті та 1ГБ оперативки. А ще оснащений найновішою операційною системою — Android 8.1. Щоправда, з лаунчером Go (не знаю, добре це чи ні, але чистий Андроїд хвалять). Плюс — він має детектор відбитків пальців.

В цілому, я залишився задоволеним новим смартфоном. Та й до Android'у можна звикнути (хоча плитки приємніші). Але, звичайно, є як плюси, так і мінуси, про які розповім детально.
( Читати далі (+40 фото)... )

Не писав нічого нового аж два тижні. Просто нема про що писати - нема грошей щоб кудись поїхати, та й нічого цікавого на кінець весни / початок літа не намічалось. Надодачу — нестабільна погода. І в результаті не хочеться нікуди їхати, і взагалі, не хочеться нічого робити.

Не додає бажання вести блоги і блокування фотохостингу на Яндексі (цього тижня місцевий інтернет-провайдер «розібрався» з усіма забороненими сайтами і їхніми сервісами). Не хочеться змінювати формат блогів. Нє, звичайно, можна писати щоденникові записи — але фотозвіти і читають активніше, і самому більш до вподоби. Та й писати про особисте не хочеться. Навряд чи вам сподобається ниття про безрезультатні пошуки роботи, чи про кашель, від якого ніяк не можу позбутися.


1. Початок літа-2017. На перший погляд, нецікавий, але дещо цікавеньке і нове вдалося побачити: пофоткав бджілок, дійшов до джерела, побачив новинку від ЗАЗу, прогулявся новими нехоженими місцями. Ну і інтернет трохи озадачив. А ще знову повернулися ластівки.

Здається, раніше вже розводив подібні роздуми. Та що поробиш? Нинішнє літо нагадало літо 2015го - тоді теж не було про що писати і в житті не було ніяких позитивних переспектив.

Але я все ж пересилив небажання щось писати і відшукав що вам показати. Це замальовки кінця весни - початку літа 2017. Можливо потім буду себе картати за те що написав нецікавий звіт - але треба щось написати.
( Читати далі (+46 фото)... )

  Збирався поїхати у Київ по справах, але надійшла пропозиція з'їздити на дачу. Звичайно, довго вагався. В Києві цікавіше, а з дачею тепер пов'язані сумні спогади. Невідомо, яка буде в мене реакція. Але... на присадибній ділянці не був 8 місяців, тому й поїхав.

  Отже, відкрив дачний сезон-2016. Поїхали всі разом. Навіть кішку взяли. Зрозуміло, що було трохи сумно і часто з'являлось відчуття дежавю. Але життя триває. До того ж, в оточенні відбулися зміни, що відволікали від сумних думок: 1) переасфальтували дорогу, яку раніше тільки латали і то зрідка. Тепер рівнесенька; 2) змінився вигляд дачі (добудували будиночок) і дещо змінили обстановку на городі. В такому вигляді дача стала після того, як пропав наш коте; 3)  кішка (яка вперше побувала на дачі і поводиться інакше, ніж Рижик). Також відволікали телефонні дзвінки (недарма взяв мобілку) і приїзд брата з дружиною. А ще ж були садово-городні справи — збирання врожаю. Однак були речі, які нагадували про попередні 9 років, коли кіт і дача були нерозлучні. Справа в тому, що Аліску возили в корзинці, в якій перевозили Рижика. Як кицька досліджувала територію. І вся дача нагадує про Рижика. Бо на дачі він народився і знайшов місце спочинку. Ну і те, що незвачаючи ні на що, він був найкращим котом в нашій сім'ї. Але от кішка себе поводить інакше, ніж Рижик: майже не нявчала в дорозі (кіт мяукав), не хотіла виходити з будинку (кіт навпаки більше цікавився природою, ніж будинком), спостерігває за мухами, не фиркає коли обнюхує дачу, не кусає за ногу і не мітить територію (зі зрозумілих причин). Переживав щоб не втікла.

  Стосовно іншої живності. Котика, який був схожий на нашого Рижика не стало. Білої кішки — теж. Померли більшість собачок, що були минулого року. Але з'явився новий виводок. Тому по дачам знову бігають зграї собак.

  Оскільки кішка не збиралася кусати ноги, то можна було спокійно позагоряти. Але ноги чогось не засмагли. А от спина і руки згоріли. Позасмагав, називається.

  За неделю, что не писал, в жизни произошли изменения. Завели кошечку. Была у бати на работе, появилась как раз в середине сентября. И не собирались брать к себе, но на работе вытурили. Сразу вроде как никому не мешала, но выбрасывали на улицу. А на улице уже холодно. А кошечка совсем маленькая. Поэтому решили взять домой, хотя бы на зиму. Тем более что маме стало скучно без кошаков и сама была не против нового любимца.

  Что ж, кошка пушистая, длинношерстная. Похожа на персидскую породу. Наверное по хате будет много шерсти. Кстати, про шерсть — теперь волосинки Рыжика вытеснятся шерстью кошечки. Тем более, она не только тёмная серо-чёрная, но есть и рыжий окрас. Теперь нельзя быть уверененным, что шерсть рыжего цвета принадлежала именно нашему коту. Но дело не только в этом. Кошечка пушистая, а потому пахнет... как собачки. Странно, учитывая, что коты обычно ничем не пахнут. А ещё кошечка — злюка. А то, что резвится, пока маленькая — итак понятно. Даже Рыжика вспомнил, когда тот был маленький. Но так и мы тогда моложе были. Помню, я специально с ним игрался, чтоб устал и не гонял по дому. А с кошечкой и не хочется. Тем более, столько времени прошло — вроде уже и отвык от котов. Да и Рыжика никто не заменит.
  Кошечка бегает по всей хате, запрыгивает на столы, сервант с машинками. А ещё в туалет в лоток ходит через раз. А может даже чаще норовит наложить мимо лотка.

  Ворошил воспоминания. Вспоминал, как жил раньше. Как ходил в школу, как ездил в универ, как ездили в лес собирать грибы, как ходил в местный парк, как ездил на работу (на разные работы), как ездил в первое дальнее путешествие. Вспоминал и про кота. Вспоминал о автобусном маршруте 778, как впервые съездил на автобусе на Северное кладбище. Вспоминал про поездки в супермаркет в Вишнёвое. Как прикармливал кошек на работе. Вспоминал, как лежал в больнице. Как впервые полез на заброшку. В общем, многое вспоминал. Не припомню, чтоб раньше вспоминал прошлое просто так, без повода. Потом вечером посмотрел по интернету — оказалось, что это время такое, для воспоминаний.

  Завтра будет месяц, как начал вести дневник в тетрадке. Хотя записывал события и ранее. С начала этого года писал на сборнике сканвордов:) Для того, чтоб в конце года можно было подытожить, не копаясь в воспоминаниях и догадках. Но вообще-то начал писать заметки на черновиках ещё с лета 2014 года. Тоже на сканвордах, а потом — на мобилке. Тогда решил, что писать всё подряд в интернет не стоит. Да и не хотелось фотоотчёты разбавлять лытдыбром. Тем более, что новых отчётов было мало, а о чём написать хватало. Ну и в жизни столько всего происходило, что часто было что писать. Теперь кажется, что ведение офф-лайнового дневника стало новым бзиков. Нормальная такая заморочка? По крайней мере, ничего другого не придумал.
  Кстати, первые дневниковые записи в блоге были короткие и лаконичные. Только с 2014го стал писать реже, но объёмнее.

 Причём увлёкся настолько, что за пару дней исписываю по несколько страниц. Если ничего не происходит — обязательно найдётся повод для размышлений. Вот даже сейчас никак не могу собраться и заставить себя замутить фотоотчёт.