Трохи про все і не тільки

Шлях до закинутого бомбосховища проходив повз станцію метро «Чернігівська». Тому до метро «Лісової», звідки їздить автобус до Биківні, потрібно було йти пішки. І це можна було зробити швидко і не відволікаючись... Проте цього разу я спеціально вирішив пройтись не звичним маршрутом, а піти через парк Кіото. Все-таки, це один із небагатьох недосліджених парків Києва, який давно збирався відвідати. Та й зайва тема для звіту не завадить.

Звичайно, збирався поглянути й на найдовшу алею сакур в Україні, довжиною більше 800 метрів. До того ж, було цікаво: чи застану їхнє цвітіння, чи ні? Бо період квітування сакур — два тижні. І, за всіма ознаками, я повинен був проґавити момент. Але ні — таки пощастило побачити сакури в квітах.


1. Як не дивно, сакури за декілька тижнів ще не відцвіли. І виявилось, що вони бувають не лише рожеві, а й білі!
А оскільки весна, то й окрім квітів було на що заглядатись:)
( Читати далі (+40 фото)... )

Я вважав, що оздоровчі табори навколо Києва вже перестали зачиняти, і нові заброшки навряд чи з'являться. Але на днях samogonnoeozero дізналася, що дитячий санаторій, який ще донедавна був працюючим, почали зносити(!). Причому це був успішний оздоровчий табір! І якби не свіжі фотки і коментар, то в закриття не повірив би.

Стосовно вилазки спочатку налаштувався скептично. По-перше, невідомо чи вціліли хоча б якісь корпуси. Можливо, до нашого приїзду табір виявиться повністю знесеним? Не хотілося засмучуватись і даремно витрачати весь день і гроші. По-друге, під час знесення велика ймовірність зустріти розпильників або сторожа. По-третє, якщо вцілілі табори порожні, то що казати про санаторій в процесі руйнування. І по-четверте, до санаторію маршрутки їздять дуже рідко. Якщо заїхати ще можна, то повертатися до траси мабуть доведеться пішки. Тож відважився на дослідження цього оздоровчого табору тому, що знайома сталкерша погодилася тільки на цю заброшку. Хоча закинуті санаторії — це цікаво, але в планах були і інші об'єкти.


1. Санаторій, чи то дитячий оздоровчий табір, «Журавушка». Закинутий і напівзруйнований. Половину будівель знесли! Але навіть в такому стані було на що дивитись.

Як це буває зі мною, історію об'єкту вдалося дізнатися лише після сталку. В радянський час це був піонерський табір «Журавушка» від Київського заводу порошкової металургії (розташованого в Броварах). А так, це одночасно і дитячий оздоровчий табір і санаторій. На початку 2000х відданий в приватну власність. Остання зміна (заїзд на відпочинок) відбувся в 2014 році. Тоді ж змінилось керівництво санаторію і з наступного року, під виглядом реконструкції, табір припинив роботу. В 2016, начебто за надуманими звинуваченнями в несплаті коштів за оренду, санаторій повернули в державну власність. Однак в 2017 корпуси почали зносити, а сосни зпилювати. Що збираються робити далі із табором невідомо, але, найймовірніше, як і сусідній оздоровчий табір, забудують котеджами для заможних буратин.

Ну а сама вилазка видалася захоплюючою. Заброшку досліджували аж півтори години(!). Оздоровчий табір «Журавушка» виявився цікавішим, ніж очікував. І здивував наявністю меблів та залишків люстр і відсутністю охорони.
Нафоткав багато: понад 200 знімків, які ледве вмістились в один фотозвіт.
( Читати далі (+78 фото + відео)... )

Відвідання парку «Київська Русь» передбачало не тільки огляд території і музейних експозицій (які були зачинені), а ще й видовища. Хоча розважальна програма на 8 березня не обіцяла бути видовищною. Посвячення в княжни — це не лицарські турніри. Але ж я блогер — і тому назнімав на фотозвіт (навіть попри невпевненість в подальшій доцільності вести блог після того, як Яндекс зібрався влаштувати катастрофу для фотоблогерів). Так що дивіться продовження прогулянки по «Київській Русі».


1. Найбільшим здивуванням стало, що в шоу-програмі бере участь керівник парку «Київська Русь» Володимир Янченко. Ось він у ролі Князя Володимира.

Отже, розважальна програма до Міжнародного жіночого дня.
( Читати далі (+53 фото)... )

Проїжджаючи в автобусі по Пущі-Водиці помітив величезну кількість закинутих будинків. Ще й зруйнований піонертабір на в'їзді до масиву виглядав краще, ніж очікував. Так що додаткова «культурна програма» була визначена — і після вилазки по кінотеатру «Барвінок» попрямував до початку Пущі. Тим паче, автобуси по вихідних їздять з 45-хвилинним інтервалом, до опівдня лишалась година, та й надворі відчутно потеплішало.


1. Піонертабір «Світанок», санаторій і інші закинуті будівлі — в Пущі-Водиці сталкерського антуражу вистачає.

Особливість закинутостей Пущі-Водиці — заброшок багато, однак вони розрізнені і маленькі. Переважно, вони представлені поодинокими закинутими будинками. Серед яких трапляються як сучасні санаторні корпуси, так і старовинні дерев'яні садиби. Ось тільки всередині ті закинуті будівлі зовсім порожні. Оглядати нічого. Тому обмежився поверховим оглядом. Так що знову вийшла збірна солянка - окремо про кожен з тих абандонів навряд чи можна написати.

До речі, декілька годин тому дізнався, що Яндекс закриває сервіс Яндекс.Фотки (точно так само, як колись закрив Яндекс.Блоги). Начебто, просто переїжджає на Диск. Але вважаю, що зроблять, як завжди, косо-криво. Замість того, щоб подорожувати, перекидувати весь архів на Флікр? Зіпсували настрій. Аж писати перехотілось.
( Читати далі (+41 фото)... )

Це вже третій повторний фотозвіт про одні й ті самі заброшки. Раніше вже двічі показував школи на Биківні і завод «Ремдизель». І от, на черзі — друга розповідь про колишній Автобусний парк №3 в Києві, який тепер виконує роль виставково-реставраційної філії Київського музею громадського транспорту.

В принципі, можна було б і обійтися без заїждженої теми. Але ж читачі зачекалися — а інших тем нема. Добре, що відшукав неопубліковані знімки з другого візиту до Історико експозиційно-реставраційного центру КП «Київпастранс» (так називається ця територія). От тільки якби ж можна було б все відфоткати, що хотів... Тому до звіту додам декілька скріншотів з відео відвідувачів, яким пощастило пробратися за загородження.

За великим рахунком, приблизно половина ракурсів вам вже знайома. Просто тут вони в новому антуражі, без снігу.


1. Реставраційно-виставкова філія Музею громадського транспорту.

Хоча це місце цілком діюче, дозволю собі використати тег «заброшка». Деякі ж блогери цим зловживають. То чим я гірше? Тим паче, що територія музейного запаснику виглядає занедбано.
( Читати далі (+47 фото)/9,3МБ... )

Як відомо, цього року щорічний міжнародний пісенний конкурс «Євробачення» відбувався в Україні, в Києві. Подія непересічна - не кожен рік країна приймає такий конкурс. Попередній раз у нас його проводили в 2005 році. Однак дивно, що жоден український блогер не написав фотозвіт про «Євробачення-2017». За півтори тижні, поки ніхто не спромігся. Чому? Я розумію, що не всім подобається зарубіжна попса і дивакуваті артисти. Я, наприклад, теж зарубіжною попсою особливо не цікавлюся. Але ж це подія світового масштабу (не кажучи вже про загальнодержавний рівень)! Російські блогери, до прикладу, пишуть. Хоча переважно в негативному руслі. І про сам конкурс, а не про його проведення. Тоді вирішив: якщо не я, то хто тоді розповість в ЖЖ і на Дрімі про святкові заходи в столиці? Тож довелося самому з'їздити і все відфотографувати. За дві поїздки це вдалося.


1. В Києві було чимало локацій присвячених «Євробаченню-2017».

Про сам цьогорічний конкурс розказано багато. Тому лише нагадаю, що в 2016му Jamala з піснею "1944" перемогла на «Євробаченні». А ще цього року Росія не приймає участі в конкурсі. Самі влаштували так, щоб їх не пустили. А про шуміху навколо Євробачення годі й говорити. Спочатку розмови, що Україна не зможе провести цей конкурс. Писали, що конкурс можуть перенести до іншої країни. Потім російські троллі брюзжали через відмову у виступі співачки від Росії. Далі зловтішалися що у України віберуть право проводити «Євробачення» через заборону в'їзду російської учасниці. Ну, і шо?! Конкурс провели на найвищому рівні. Ватникам на це нічого відповісти.

Свої думки стосовно «Євробачення» залишу при собі. Мене ж в першу чергу цікавили локації конкурсу і як змінився Київ до цієї події. Тим паче, що святкових локацій у місті було чимало. Подивився, звичайно, не все. В цьому пості огляд лише декількох локацій.
( Читати далі (+59 фото)... )

В грудні минулого року мені вперше пощастило відвідати Історико-експозиційний реставраційний центр КП «Київпастранс» (він же — філія Музею громадського транспорту і колишній Автобусний парк N3). Місце неоднозначне, зате цікаве. Вражень від побаченого вистачило надовго. Тоді я подивився територію ІЕРЦ і облазив автобуси і тролейбуси музейного запаснику. А ще глянув на виставку автівок. Так що фотозвіт вийшов в двох частинах: про колишній автобусний парк і списану техніку (музейний запасник) і виставку музейних машин, виставлених в цехах.

Та не пройшло й півроку, як в ІЕРЦ знову відбувся День відкритих дверей. Сталося це 25 березня 2017го. Організатори казали, що відкрили виставку в зв'язку з численними проханнями відвідувачів. А оскільки ідей для прогулянок було небагато, то вирішив і я сходити на цей захід. А заодно зводити samogonnoeozero. І на after-party подивитися «дачі Хрущова», щоб не їхати ще раз.


1. Виставка в музеї громадського транспорту дуже нагадувала попередню. Новинок було дуже мало.

А щодо виставки... Величезних сподівань від другого візиту не очікував. Планував показати те, що не потрапило до попереднього огляду і запасник музею у весняному антуражі. Про виставку взагалі не збирався писати. Але так вийшло, що полазити по музейному запаснику не вдалося. Мабуть після фурору від попереднього Дня відкритих дверей списану техніку відгородили, а чималу частину експонатів зачинили. Тож залишалася лише «виставкова частина», яка нічим не вразила. Машин виставили мало. І ще тісніше, ніж було. Новинок небагато. З цікавого можу відмітити хіба що автобус ЛАЗ-42021, ГАЗ-63, «Ока» ВАЗівського виробництва, ІЖ-2125 і Москвич-408 в кузові 412го. Знав би, що так буде, то може й не поїхав.
( Читати далі (+52 фото)... )

Нещодавні події, пов'язані з новими правилами на ЖЖ і масовою міграцією блогерів на інші платформи, змусили замислитися над блогерством. Тому публікацію майже підготовленого фотозвіту довелося відкласти на невизначений термін. Не додавали оптимізму й розмови про надійність інших блог-хостингів. Начебто DW може не витримати напливу ЖЖшників. Тому деякі блогери заводили аж по третьому блогу(!). Ну а я вирішив не створювати ще один «запасний аеродром», а розібратися з тим, що вже є. Бо за 5 років назбиралося багато постів. Як мінімум, треба було заново вставити відеоролики. Також в процесі редагування довелося переписати не лише всі гіперпосилання на Дрімі, а й підправити лінки в старих ЖЖшних записах. Виявилось, що ще після переїзду блогу з Я.ру (Яндекс) частина гіперпосилань вела на неіснуючу вже Я.рушку. Плюс — підправив лінки фоток. Це муторна і монотонна справа.

Однак це не все. Виявилось, що з фотохостінгу на Яндексі пропало фото. Це іще більше підкосило віру в інтернет і бложики. Але, врешті-решт, все в нашому житті тлін.

Отже, сьогодні покажу колишні радянські партійні державні дачі. Це в наш час резиденції будують за містом. А раніше комуністичні керманичі мали маєтки в Києві. Причому держдач у столиці було декілька: одна на Нивках, а друга на Лук'янівці. В народі вони обидві мають назви «дача Хрущова». Можливо тому в туристичних та краєзнавчих статтях плутаються і називають дачею Хрущова якийсь один із двох маєтків. Для мене ж взагалі ця тема була невідомою. Тому-то й захотілося дослідити ті місця. Підігрівав інтерес й те, що одна з держдач стоїть закинутою. Ну і просто було цікаво поглянути, як виглядали радянські резиденції — бо сучасну резиденцію біглого президента Януковича бачив у Межигір'ї.


1. Колишні державні резиденції. Так звані, «дачі Хрущова». На Нивках і на Лук'янівці.
І кожна державна резиденція складалась, мінімум, з двох будинків. Як тут не заплутатися?

Перша резиденція, яку розглянемо, розташована у східній частині парку «Нивки». В 1859 році ці землі стали володіннями генерал-губернатора Ілларіона Васильчикова. Там були і ліс, і сад, і двоповерховий маєток. В 1862 році вдова губернатора, Катерина Олексіївна, подарувала «Васильчикову дачу» Свято-Троїцькому монастирю. З приходом до влади більшовиків у 1917 році, ці території були націоналізовані. Довгий час там була пустка. Та в 1930х роках ці землі зробили державною резиденцією партійних керманичів. Держдача не один раз змінювала власників, тому резиденцію в різний час називали і дачею Любченка, і дачею Кагановича, дачею Хрущова, дачею Коротченка. Розповідають, що голова ради народних комісаріатів УРСР Панас Любченко у 1937 році був звинувачений у контрреволюційній діяльності. Тоді він, повернувшись на держдачу, застрелив дружину і покінчив з собою.

Резиденція на Нивках проіснувала до 1962 року, після чого парк відкрили для широкого доступу. Деякий час одна з будівель комплексу використовувалась як кінотеатр. Один із будинків, у 2000х, придбав відставний генерал. Розпочалися ремонтні роботи. Начебто встигли перебудувати будівлю. Але будинок залишається стояти покинутим. Друга будівля вже давно закинута і в напівзруйнованому вигляді.

Друга державна дача, на Лук'янівці, що складається з двох будівель, належала аптекарському помічнику Октавіану Бєльському. Перший маєток збудували в 1893 році. Згодом, розбагатівши, він купує сусідню ділянку і будує ще один будинок. Після революції 1917 року маєток націоналізували і деякий час він був загальнодоступним. Та вже в 1930х територію обнесли парканом і ліквідували трамвайні лінії, що проходили поруч. В 1934-1937х роках в резиденції жив нарком внутрішніх справ УРСР Всеволод Балицький. Але після того, як його розстріляли (свої ж!), дачу віддали під піонерський табір для дітей НКВСівців. Після звільнення Києва від німців в ході Великої вітчизняної війни, в 1943му, до маєтку переїхав Микита Хрущов (який у 1947-1949х рр. став першим секретарем ЦК КП(б)У). Останнім мешканцем держдачі був Петро Шелест.

В 1978му в будинках колишньої держдачі розмістилася адміністрація Інституту педіатрії, акушерства і гінекології.

Сподіваюся, цей звіт буде цікавим як сталкерам, так і поціновувачам історії Києва.
( Читати далі (+70 фото)... )

Закинутих будівель і споруд на території колишнього ВДНГ УРСР виявилося настільки багато, що довелося ділити огляд на декілька частин. Попередньо планував зробити два величезні фотозвіти — але все ж вирішив розтягнути огляд на три, нехай і менші, але цілісніші частини. До того ж, після екскурсії знову приїжджав до «Експоцентру» — і знайшов ще один абандон. Так що є про що розповідати.

Нагадаю, що в першій частині показав макет вугільної шахти, а також інші невеличкі закинуті споруди. Ну а в продовженні знову буде «збірна солянка». Хоча ця частина фоторозповіді присвячена лише двом об'єктам: закинутому кафе «Літо» і недобудованому павільону «Транспорт».


1. Закинуте кафе «Літо» і недобудований павільон. Невеликі за розмірами, але цікаві заброшки.

Про кафе «Літо» інформації небагато. Навіть у статусі закладу є різночитання: одні пишуть, що це було кафе; другі — що ресторан. Розташований він поруч з «двійником» — будівлею однакової архітектури, і теж закладом харчування. Збудували кафе (чи ресторан) у 1958 році. Закинули, за даними Урбантрипу, в 1987 році. В наш час будівлю викупили, однак так і не змогли провести ремонт. На цьому історична довідка про це місце вичерпується. Що ж стосується закинутого кафе, як абандону, то не очікував від нього нічого цікавого. Думав, що це невеличка будівля, не варта окремої уваги. Та ще й з обмеженим доступом. Однак виявилось, що заброшка не тільки перебуває у відкритому доступі, а й цікавіша, ніж очікував. Побаченого вистачило б на окремий звіт. І це незважаючи на поганий стан будівлі і на частковий огляд об'єкту (оскільки не взяв з собою ліхтарика).

Павільон «Транспорт» почали будувати в 1979 році. Однак через прихід «Перебудови», а згодом аварії на Чорнобильській АЕС, будівництво закинули. Встигли побудувати лише один, напівпідвальний, поверх. Споруда (чи будівля) цікава в плані архітектури, оскільки кругла. Але всередині понурий недобуд.

В кафе пройшлися з екскурсією. А недобудований павільон «Транспорт» оглянув самостійно. Хоча... якби не екскурсія, то невідомо б коли вибрався на окрему вилазку по цим заброшкам.
( Читати далі (+55 фото)... )

Про виставковий комплекс «Експоцентр України» (колишній ВДНГ) я вже робив два фотозвіти — про оглядову прогулянку і святкове новорічне містечко. В принципі, на цьому можна було б і зупинитись, щоб не повторюватись. Хоча в 2013му я обійшов і показав далеко не все... «Виставку» можна ще досліджувати і досліджувати. Бо тільки під павільонами площа — 20 га. А взагалі територія, разом із лісопарком, складає 280 га. Є де розгулятись. А якщо ще познімати з різних ракурсів вже оглянуті місця, та в різні пори року — взагалі вистачить не на один фотозвіт. Так що не виключав можливості продовжити огляд виставкового центру.

Але мене більше цікавило не стільки продовження огляду ВДНГ — скільки закинуті і недобудовані павільони. Тому що виставковий центр — це не лише заповідник радянської епохи, а й місце скупчення заброшок. І якби не мій інтерес до сталкерства, цієї прогулянки могло б і не бути. Справа в тому, що хотів злазити в макет шахти — розкручене і незвичне місце. А єдиний спосіб туди потрапити — записатися на екскурсію. Але окрім огляду павільона «Вугільна промисловість» із занедбаною шахтою, передбачалася прогулянка по головному павільону і підйом на башту-ротонду — місця, куди простому відвідувачу просто так не потрапити. І оскільки «цивільні» оглядини входять до прогулянки, вирішив показати їх в окремому огляді. Так би мовити, в продовженні теми «Експоцентр України в Києві або Колишній ВДНГ».


1. «Цивільна» частина екскурсії по колишньому ВДНГ: підйом на башту головного павільону (№1), огляд павільону №1, павільон №2 і оранжерея. Ну і, звичайно, символи радянської епохи.

Екскурсія по ВДНГ виявилась об'ємнішою, ніж очікував. Тому звіт доведеться розділити аж на три частини(!!!). Заброшки залишу на десерт. Ну а розпочну прогулянку з «цивільної» частини — діючих павільонів. Буде цікаво!

А перед тим — історичний екскурс. Тим паче, що в першій прогулянці про історію «Виставки» не писав. Отже, в СРСР передбачалося будівництво виставкових комплексів у кожній із радянських республік. Своя виставка повинна була бути і в Києві. Так, постанова про будівництво з'явилась ще в 1949 році. А будівництво велося з 1952 по 1958 роки. Для оформлення були залучені найкращі художники країни. Оформлення було виконане в різноманітніх архітектурних ордерах у поєднанні з радянським стилем. Кожний павільон був присвячений певному напрямку — «Машинобудування і приладобудування», «Будівництво і будівельні матеріали», «Енергетика і електрифікація», «Металургія», «Вугільна промисловість», «Пластмаси і полімерні матеріали», «Дари моря», «Тваринництво», «Зернові та олійні культури», «Технічні культури», «Овочівництво, садівництво і виноградарство», тощо. Деякі павільони добудували (чи недобудували) пізніше. А ще ж були кафе, ресторани, зелений театр, кінотеатр, гастроном, своя пожежна частина і відділення міліції, медична частина і пошта. З цікавинок були експериментальна лінія монорейки(!), фрагмент тунелю метро, аттракціони — які не зберіглися до нашого часу. Нині ж на території «Експоцентру» проводять різноманітні виставки і фестивалі, знімають кіно і телевізійні програми. Однак деякі павільони лишились закинутими.

І про назви «Виставки». Спочатку комплекс називався «Виставкою передового досвіду в Народному господарстві СРСР». Скорочено, в народі назвали «ВиПерДос». Однак тодішній секретар Комуністичної партії України, Щербицький, прочув, як називають виставку і наказав перейменувати у Виставку досягнень народного господарства (ВДНГ). За часів незалежності виставковий центр було перейменовано на «Національний комплекс "Експоцентр України"».
( Читати далі (+73 фото)... )