Трохи про все і не тільки

"Ти що?! Ай-яй-яй! Та хіба так можна" — закричать самі знаєте хто. Але нічого не поробиш, люблять у нас н@йобувати (вибачайте на слові) народ. І один одного. Але ще гірше, коли це роблять ті, хто над народом — постачальники, НКРЕ або влада (так сказали в облгазі). Хто винен нехай розбираються диванні політолухи. Я не знаю, хто винен, — але до Облгазів претензії були давно. Тому вся підозра на них. Два чи три рази надсилали надумані борги; а як стали розбиратись, виявилось, що "Ой, вибачте, це збій" (причому така ситуацію масова — чув і читав про це від багатьох споживачів, по тєліку показували). Але тепер надіслали платіжки, в яких зробили дорахування за начебто "коефіцієнт коригування об'єму спожитого газу". Мало того, що ціни невідомо звідки беруться (ага, з Африки завозимо! Аякже! Три рази навколо планети проходять, щоб довезти енергоносії. І рентабельність — не більше 1, ну добре, 5-10%), так ще вигадують, як побільше обібрати.



На щастя, "світ не без добрих людей" — підказали вихід із ситуації. Нажаль, для цього треба було повозитись.
( Продовження... )

До кінця року нових фоторепортажів мабуть не буде. Так що розповім про незвичне морозиво, яке скуштував цього літа. Тим паче, що є рубрика «вкусняшки».

Морозиво зі смаком жувальної гумки?! Хіба таке можливо?! Уявіть собі, таке існує.
Виглядає воно як і подобає, незвично — морозиво ... блакитного кольору.


Новинка цього року в місцевому супермаркеті. Морозиво «Люба-буба», зі смаком жувальної гумки.

А який може бути аромат у жувальної гумки? Вона сама по собі без запаху. Виробник не вказав назву аромату.
Пам'ятаю, що жуйки з владишами — так аромати були різні: диня, зелене яблуко, шоколад, тутті-фрутті. Та й блакитних жуйок не пригадую.
( Продегустуємо... )

Рік тому, після того як не стало Рижика, завели кицьку. За рік вона підросла. На початку року зробили операцію, щоб не хотіла гуляти. Так стала спокійнішою (хоча й не одразу). А майже два місяці тому у неї з'явився конкурент:) Біля будинку знову з'являлись коти. Почали прикормлювати (причому, судячи з його розмірів, пригодовували не тільки ми). А потім наступила рання зима, а одного котика збила машина. Так вирішили взяти додому. Спочатку просто щоб погодувати в нормальних умовах. А потім — щоб не змерз. Назвали Мурзіком. Привчили до туалету (хоча іноді шукає зручніше місце).

Кицька відреагувала негативно-байдуже. Тобто, близько не підходила, а спостерігала здалеку. При наближенні шипіла. Але через півтора місяці вже спали бік-о-бік. А іноді навіть граються: бігають. І вже не шипить на кицика. А Мурзік флегматичний. Не дуже-то звертає на неї увагу. Хоча він не кастрований.


Котик молодий. Молодший за кицьку на півроки. Такий же пухнастий, як кицька. Тільки шерсть інша. Як плюшевий. А ще муркотить гучно, як наш Рижик.
Іноді клацає зубами, як коти, коли спостерігають за пташками. Я так і не зрозумів що це означає.

Правда, прибирати тепер треба частіше (як за котами, так і в хаті). Засмічується тепер швидше, ніж раніше.

  Наприкінці минулого року писав про нові незвичні плавлені сирки від ТМ «Комо». Тоді в супермаркетах вдалося розшукати тільки три види: «Баварський», «Паприкаш» і з томатами і базиліком. І от нещодавно на полицях магазину з'явились два нові види: «Тартар» і з часником та зеленню. Так що ділюся враженнями про нові смаки.


Упаковка, як і на плавлених сирах з іншими смаками, — красива.
Я, як бачимо, з упаковки, смаки у цих двох сирів схожі. І в «тартарі» і часниковому є часник. Але чим же вони відрізняються, і які на смак? Дивимось далі.
( Дегустуємо... )

  Якщо наприкінці минулого року змінилася домашня обстановка і звичний уклад життя, то тепер настала черга змін у оточенні і в оточуючій місцині. Про оточення писати не буду. А от про зміни у Боярці напишу. Тим паче, що у місті останнім часом відбулися кардинальні зміни. В усякому разі, місто стало виглядати інакше.


По-перше, в місті активізувалось будівництво таунхаусів. На вул. Гоголя наприкінці минулого року на місці приватного будинку побудували таунхаус.
Будівництво було помічене ще влітку 2015го, але в готовому вигляді стало десь у грудні.
( Іще зміни... )

 Цього року, незважаючи на кризу, вдалося скуштувати чимало смачних і незвичних смаколиків. Тож, щоб не писати кучу постів, об'єднав все в одній темі. В цьому збірному огляді розповім про овочевий сік «Наш сік», пиво «Тетерів» з кукурузним борошном, морозиво двошарове зі смаком пряженого молока «Корівка».

Даний огляд є споживацькою дегустацією незвичних продуктів і інформуванням про цікаві продукти. І не є рекламою товарів. Всі продегустовані продукти купуються власним коштом!

  Овочевими соками мене вже не здивувати. Ще в 2013му спробував томатно-буряковий, а потім томатний с гострим перцем «Sandora». А невесні цього року в продажу побачив овочевий сік від «Наш сік».


Овочевий мікс від «Наш сік»: томати, болгарський перець, морква.
На смак незвичний: відчувається болгарський перець і томатний сік. Мені сподобався.
( Іще смаколики... )

  Вот что ни говорите — а раньше таких продуктовых извращений не было. Если соки — то сугубо яблочный, яблочно-морковный, томатный, персиковый. Если кетчуп — то только из обычных помиродов. А тут... такое. Даже мама заметила.  В супермаркете увидел в продаже кетчуп ТМ «Чумак». Но не обычный, а из жёлтых помидоров. Как не купить (хотя я, по секрету, приверженец марки «Торчин»)?

  В школе когда показал жёлтые помидоры все удивлялись. Не верили, что такие бывают. Сейчас же разноцветные томаты активно выращиваются дачниками-садоводами. Но не ожидал, что иицветные помидоры могут культивироваться промышленно.


Интересно, что кетчуп — просто кетчуп. Никакой не «острый», «нежный» или «шашлычный».
Кстати, для "фотосессии" еле нашёл остатки жёлтых помидоров.

По вкусу — жёлтые помидоры отличаются от красных. Они более сладкие и нет кислинки.
( Ещё фотка... )

  Боярка потроху змінюється. І це стосується не лише скандальної реконструкції вул. Лінійна з висадкою кленів. У місті проходять і інші реконструкції. Привід про них розповісти — нещодавне відзначення Дня міста.


Стела «Боярка» з'явилася нещодавно. Не впевнений, що довго простоїть, знаючи наш народ:) Та й така штука більш потрібна на в'їздах у місто (замість зруйнованих), ніж у центрі.
( Дивитися ще... )

  Взагалі-то, прикольна реклама — не мій формат, але рубрика «приколы/юмор» є. До того ж,  головні «рекламісти» ЖЖ поки що відсторонилися від демонстрації прикольної реклами. Тому сам покажу рекламні оголошення з місцевої листівки оголошеннь.
   Літо — це відпочинок. В тому числі, відпочинок у санаторіях і турбазах. Але ви тільки подивіться, які назви! Дитячий табір «Сталкер» (!). Прикольно! Мабуть дітей водять по закинутому санаторії, навчають організовувати походи і бігати від чопів. Хоч бери і сам їдь на відпочинок. Я б не відмовився від такого санаторію (і інші сталкери мабуть теж).
  Друге оголошення — заклад відпочинку називається «Рассейка». Тобто, невеличка така Россєя. Ну а те, що біля Чорного моря натякає, що й справді Россєя близько:)

Рідкісні та раритетні автомобілі можна побачити не лише в музеях чи на виставках. Інколи вони трапляються на вулицях. Хоча... це як пощастить. Інколи вдається не лише побачити, а й пофоткати. В архівах накопичилося трохи фоток. Деякі з них я вже показував у спільноті auto_daily, деякі ще не публікував. Деякі були в звітах з подорожей. Тож тут зберу разом фотографії рідкісних та раритетних авто, які мені зустрілися на дорогах Києва, Київщини та інших міст.

Зі свіженького. Повертався через Дарницю з не дуже вдалої вилазки (так і не дісталися до абандону). Але як не щастить зі сталками — пощастить з громадьським транспортом. По дорозі проходив біля вулиці, на якій інколи стоїть Ікарус №1220. Він працює розвозкою у цьому районі. Тільки про нього подумав — як виїзджає з-за рогу вулиці.


1. Ikarus 263.00 №1220 (1989 року). Незвична картина для нашого часу.
Кудись повіз міліціонерів.

Одна справа — побачити на виставці (привозили два місяці тому на OldCarFest—2). І зовсім інша — на вулиці на рейсі.
( Читати далі (+54 фото)... )