Трохи про все і не тільки

В новинах розповіли про подорожчання проїзду в електричках. Заради цікавості вирішив сходити до залізничної станції, подивитись що по чім. Виявив, що вартість квитка справді збільшилась — мінімальна тепер становить 11 гривень, замість 8. Але подорожчання стосувалось лише найближчих станцій. Тобто, підняли тільки мінімальний тариф. Таким чином вийшло, що немає різниці куди їдеш - до Вишневого, Київ-Волинського, чи до Київ-Пасажирського: «все по 11», як у магазинах. При цьому проїзд на дальні відстані залишився дешевим. Наприклад, квиток до Козятина коштує всього лиш 23 грн.. Це стільки ж, скільки проїзд до центру Києва на 720-й маршрутці. Хоча їхати набагато далі.

Чому поїхав у Козятин (окрім того, що дешевий проїзд)? Хоча б тому що давно хотів його подивитись, бо рази два проїздив повз. Тому що тамтешні маршрутки фотографують рідко, на відміну від столичного передмістя. Тому що це величезний залізничний вузол з гарним старовинним вокзалом. Тому що захотів перевірити чи такий він нудний і понурий, як про нього жартують? Мовляв, це дика провінція. Ну а щоб не було стрьомно і нудно, досліджувати місто поїхав не один. Сам запропонував подорож колезі по інтересам, з яким не був знайомий.


1. Козятин.

Козятин — провінційне місто, районний центр у Вінницькій області. Найдальша зупинка приміських електропоїздів зі столиці. Лише з Боярки їхати 3 години! Для багатьох воно відоме як великий залізничний пересадковий вузол і як місто про яке жартують. Мовляв, це дика провінція. Сміються над назвою. Його вважають понурим і нецікавим, відомим тільки як вузлова залізнична станція. Насправді ж, у місті є багато пам'ятників. Є пам'ятник-паровоз. Є стара архітектура. А який гарний вокзал! Саме місто ж невеличке. Всього лиш 26 тис. жителів. Проте має давню історію, яка теж пов'язана із прокладанням залізниці з Києва до Одеси у 1870 році. Станція отримала назву від найближчого села — Козятин. Навколо залізниці спочатку виросло станційне селище, а потім і цивільне поселення. Що цікаво, зараз і місто, і село носять однакову назву.

І хоча Козятин — провінційне містечко, він зовсім не депресивний і справляє приємне враження.
( Читати далі (+72 фото)... )

Донедавна про цю заброшку не було ніяких даних. Лише напередодні поїздки в інтернеті з'явилась історична довідка. Закинута водогінна насосна станція в селі Халеп'я виявилась непростим об'єктом. Бо дивно: навіщо така споруда в селі?! А може то мав бути водогін для Українки? Насправді все набагато складніше. Передбачалось, що нова насосна станція забезпечить водою з Дніпра місто Біла Церква і білоцерківський шинний завод, а також Умань і прилеглі містечка. Довжина водогону до Білої Церкви становить 80 км! І ще 120 км. до Умані. Але річ в тому, що для потужних споживачів прокладання водогону виправдано.

Насосну станцію для перекачки почали будувати на початку 1980х. На грандіозне будівництво витратили 38 млн. радянських рублів. Збудовані водозабір, насосну станцію і водогін збирались ввести в експлуатацію. Але після аварії на Чорнобильській АЕС, в 1986му, білоцерківці відмовились від дніпровської води (Чорнобильська АЕС розташована на Дніпрі). Ділянку водогону від Білої Церкви до Умані пристосували під перекачку води з Росі. А трубу до Білої Церкви і насосні станції закинули. Минулого року в місцевій пресі здійняли галас через те, що на території підприємства скинули сміття. Як це позначиться на заброшці? А може її вже розібрали по цеглинкам? ХЗ. Можливо, недобудована насосна станція буде понурим тліном. Але, як мінімум, абандон не розкручений і незвичний.


1. Насосна станція в Халеп'ї — незвична закинута споруда.

Як же важко здійснювати вилазки, якщо до закинутого об'єкту складно (і дорого) добиратися на громадському транспорті! Особливо, коли нічого невідомо про актуальний стан абандону, охоронюваність і наявність залазу. Ще й у шалену спеку +30°. Можна з великими зусиллями дістатись і обломатися. Ця заброшка якраз із тієї серії. Недобудована (як дізнався згодом — збудована, але закинута) водогінна насосна станція в Халеп'ї. Цікава тим, що незвична споруда. До того ж, звітів і інформації про неї в інтернеті не було. Та й доступом начебто не повинно було бути проблем. Зате доїхати туди, попри те, що маршруток там валом, дуже тяжко. Довго шукав когось з машиною. Але так і не знайшовши, вирішили з samogonnoeozero спробувати доїхати на маршрутках.

І хоча перед вилазкою ретельно вивчав розклад міжміських маршруток, це не допомогло дістатись без перешкод. Однак це ще не все: потрапити на абандон теж було не так то й просто.
( Читати далі (+42 фото)... )

«Я ніколи не далі від дому.
Я ніколи, нікуди, не з ким.
Але хочу кудись — і подалі.
Я б поїхав, було б тільки з ким.»
(TaRuta - Крок за кроком)

Цього року зовсім не було дальніх поїздок. Навіть у межах області. Не кажучи вже про більш дальні мандрівки. Та й нинішнє літо майже безвилазно пробув в своєму місті. Так що все більше хотілося «кудись — і подалі». Бо рідні краєвиди почали набридати. Хоча варіантів, як куди-небудь вибратись, не було. На друга з машиною можна було не розраховувати. Сам на маршрутках теж навряд чи б поїхав — бо дорого і незручно. І тут випала слушна нагода — брат зі своєю дружиною пригледіли хатинку в провінції. Отож я напросився в поїздку з ними.

Спочатку планував вийти десь посередині маршруту. Але зрештою, вирішив побути з ними. І не прогадав.
Особлива подяка за те, що вдалося не тільки разом прогулятися(!) по містечку, а ще й заїхати на заброшки в одне з сусідніх сіл. Та про це напишу трохи згодом — а поки про замальовки з довгої поїздки.


1. Шлях неблизький, тому виїхали ще затемно. Мама не розбудила, бо напередодні з'їздив на військовий парад і до ночі писав звіт про День Незалежності. А поїздка відбулася наступного дня. Дивом не проспав. За півгодини поїв і зібрався.
Світанок зустріли вже в дорозі.

Фотозамальовки з поїздок я завжди публікував лише після написання тематичних фотозвітів. Однак цього разу забігаю наперед. По-перше, тому, що це перша дальня поїздка в 2017 році. Причому подорож в нові місця. До того ж, поїздка декілька разів відкладалась. По-друге, в дорозі траплялися деякі цікавинки. Хоч я і не фоткав все підряд. А ще... а ще стався невеличкий конфуз. Тому я просто не міг не написати.
( Читати далі (+51 фото)... )

  Можете зі мною не погоджуватись, але якщо вже вибиратися кудись на вилазку по заброшкам, — то бажано подалі від цивілізації. У провінції, як правило, абандони більш збережені, менш популярні і часто гірше охороняються, ніж у великих містах. До того ж у великих містах зараз неспокійно. А села — ну кому вони потрібні? Там всі один одного знають і незнайомці одразу потрапляють у коло зору. Це звичайно мінус, але переваг більше. Тому поїхав у віддалену частину Київської області — в селище міського типу Кожанка, Фастівського району. Там розташований недіючий цукровий завод. Не пам'ятаю, хто першим запропонував ідею — але разом із samogonnoeozero вирішили подивитися чи насправді він закинутий (бо недіючий і закинутий — не одне і те ж) і чи є там що дивитись. Хоч напрямок знайомий (неодноразово бував у Фастові та проїзджав мимо на поїзді), але далечінь. До того ж ми нічого не знали про можливість вилазки та стан заводу — в інтернеті нічого не знайшов. Тож їхали у невідоме. Як виглядають провінційні міста я добре знаю. А от що очікувати від провінційних сел?

  Що цікаво, це перша прогулянка (та й взагалі вихід на вулицю!) в новому, 2015му році, одночасно і перша подорож, і перший сталк в новому році.


1. Вагова станція і Кожанський цукровий завод (на задньому плані). Дового думав яку фотку зробити заглавною. А це спеціально під час прогулянки вибрав цікавий ракурс.

  Трохи довідки. Кожанка — смт Фастівського району (а спочатку здалося великим за розмірами селом). 18 км. від Фастову. Включає до свого складу хутори — залізничне селище станції «Кожанка», хутір Зубарі, віддалені села Софіївка, Степове. Населення - 3 000 чол. (з підпорядкованими селами та хуторами). Статус селища міського типу отримала у 1972 році. Вперше село згадується в 1390 році(!). А назву пов'язують з виробництом шкіри (кожум'яки). В 1900му в селі були цукровий завод, залізнична станція, пошта, лікарня, школа, водяний млин, 7 крамниць, 7 кузниць. А в 1923 році, після Жовтневої Радянської революції, село стало районним центром. Кожанський район налічував 18 сіл і входив до Білоцерківського округу. Районним центром був 6 років.
  В 1859 році був побудований цукровий завод. У 1895му до цукрового заводу проклали залізничну колію. У 1961 цукровий завод і бурякорадгосп були обєднані у цукровий комбінат. Найбільшого розквіту цукровий комбінат здобув у 1980х роках. У сезон завод переробляв 167 000 тонн цукрових буряків, виробляючи 21 000 тонн цукру. В 1991 році цукровий завод і бурякорадгосп роз'єднали, тим самим порушивши виробничу цілісність. За розпаду Радянського Союзу завод був реорганізований у відкрите акціонерне товариство. Завод діяв до 2002 року (за іншими даними — до середини 1990х.). У 2007му (за іншими даними — у 1998му) завод був оголошений банкрутом і виставлений на продаж.

  Як писав вище, подорож вийша незвичною. Та й саме селище дивне. Облазити цукровий завод повністю, нажаль, не вдалося. Але стан заводу добре видно і на заглавній фотці. Тому опису процесу виробництва цукру не буде. Вибачайте. Враховуючи три фактори — незвична поїздка, дивне селище і закинутий цукровий завод — вирішив приділити увагу саме пригодам.

  До речі, фотозвіт теж буде незвичним, оскільки вирішив об'єднати декілька заброшок і селище в одній темі. Попереджаю — буде багато фоток і тексту.
( Читати далі (+75 фото)... )

Предыдущая часть:
Бровары (часть 1): Парк Победы

   Обещанное продолжение фотопрогулки по Броварам. По сравнению с поездкой 2012 года в городе много чего изменилось: построили новые дома, проложили и расширили дороги, благоустроили территорию. Город выглядит красиво. Хотя, как заметили читатели, Бровары напоминают позднесоветский спальный район Киева:) Но это можно воспринимать как комплимент — многие города Киевщины вообще похожи на большие сёла, а тут видно что большой город. Вот, центр (район «Массив») застроен 9-14ти этажными домами, есть огромная промзона. Опять же, по размерам Бровары большие. Единственное что, город молодой, поэтому достопримечательностей мало.

   Но для начала — небольшая справка. Относительно названия есть две версии. Первая — «бровар» в переводе на русский означает «пивовар». Вторая версия — название произошло от «браві вори». Если верить украинской Википедии, поселение упоминается с 1628 года, но статус города Бровары получили в 1956 году. По количеству населения это второй город в области (после Белой Церкви). Сейчас в городе проживает 99 000 чел(!). Транспорт развит хорошо — имеется куча маршруток с Киева и внутригородские маршруты. В планах есть строительство междугородней троллейбусной линии Киев — Бровары.


1. Центр города. Бульвар Независимости. 6-ти полосная дорога в 90-тысячном городе(!).

  Думаю, не менее интересной будет история первого визита в Бровары. Было это в начале 2000х, зимой. Находясь на обследовании в областной больнице было скучно (диагностика — не лечение). Дядьки ходили куда хотели. Вот и мне захотелось. Сосед по палате был с Броваров. Так чего же не поехать туда? Договорившись с дежурной собрался, "допилял" до станции метро «Лукьяновская», доехал до «Лесной». Потом — маршруткой. Доехал до ж/д вокзала. До сих пор удивляюсь как к вечеру успел походить по городу, ещё и вернуться вовремя.
  Ну а теперь давайте посмотрим город.
( Читать дальше (+73 фото)... )

Предыдущие части:
Фестиваль ретро-самолётов клуба "Air Squadron" в Киеве
Государственный музей авиации в Киеве (часть 1)
Государственный музей авиации в Киеве (часть 2)
Государственный музей авиации в Киеве (часть 3)

О самых интересных мероприятиях обычно узнаёшь случайно. Так случилось накануне. На одном из сайтов рассказали про необычную выставку, которая проводилась в Государственном музее Авиации. Я там уже был год тому, в 2013м. Тогда там тоже была выставка, зарубежного авиаклуба. В этот раз выставка длилась всего три дня, с 13 по 15 июня. К счастью, успел посетить в последний день работы.

Не так часто бывают интересные зрелища, чтоб их пропускать. Много автомобильных выставок в этом году отменили. Поэтому ни прохладный летний день(!) с вероятностью дождя, ни простуда, ни отвратительное настроение не помешали поездке. Тем более, всё равно собирался в Киев (чтоб посетить Детскую железную дорогу).


1. Аэродромный пожарный автомобиль на базе ракетовоза МАЗ-7310 «Ураган» или МАЗ-543. Этот экспонат выставки был передан в первый день показа в Государственный музей авиации.

Выставка аэродромной спецавтотехники посвящена юбилею — 90-летию международного аэропорта «КИЕВ» (экс - Жуляны). Проходила она на территории Государственного музея авиации при Национальном Авиационном Университете. Цель такой необычной выставки — познакомить посетителей со сложной, важной и невидимой для обычных граждан, специальной автомобильной и самоходной техникой наземной аэродромной службы. Это и цистерны-топливозаправщики, цистерны-маслозаправщики, пусковые агрегаты, погрузчики, самоходные трапы, тягачи, перронные автобусы. А также машины цивильных служб — пожарные, уборочные (поливомоечные, подметальные, снегоуборочные). Среди них есть немало легендарных авто. Например, это пожарный МАЗ.

Выставка обещала быть интересной. А чтоб не прогуливаться в одиночестве, пригласил tavalex2007.
( Читать дальше (+68 фото)... )

Хоть основной целью поездки с samogonnoeozero в Тетеревские леса были заброшки, немного внимания было уделено и населённому пункту — пгт. Песковка. Жаль только что всё посмотреть не успели. Ну и после санаториев не захотелось утруждать ноги. Так что в который раз придётся разбавить отчёт фотками из интернета.Хотя — нет: в 2018 повторно съездил, чтоб дофотографировать недостающие достопримечательности. А заодно и разместить снимки на другом хостинге (в 2014м никто не догадывался, что Яндекс закроет своей сервис). Поэтому смотрим обновленный обзор.


1. Железнодорожная станция «Тетерев» — вот с чем ассоциируется пгт. Песковка. Это неудивительно. Ведь станция является конечной для большинства пригородных электричек Коростеньского направления.

В связи с тем, что название станции и посёлка не совпадают, иногда и сам пгт. называют «Тетерев». Ну а Тетерев — это название реки, протекающей буквально за станцией.

Посёлок городского типа небольшой. Население — всего 7 тыс. жителей. Даже не районный центр. Песковка подчинена Бородянскому району (кстати, сама Бородянка тоже пгт). Основые инфраструктурные объекты — железнодорожная станция, деревообрабатывающие предприятия, санатории. В плане интересностей не самое интересное пгт. Те же Белогородка и Бородянка намного интереснее. Достопримечательной почти нет. Архитектурных сооружений тоже почти нет. Застройка преимущественно одноэтажная. Но есть десяток малоэтажных "сталинок" и 8 пятиэтажек. По ощущениям и по виду — большое село, вытянутое вдоль железной дороги.

Впрочем, при желании найдётся что посмотреть.
( Читать дальше (+33 фото)... )

  Обычно у меня нет привычки повторно приезжать в дальние города. Что посмотрел — то посмотрел. Ну, сами понимаете: далеко, долго, дорого. Ещё есть принцип "два раза смотреть одно и то же неинтересно". Но когда нет новых идей куда ехать — "самое то" проверенные, недосмотренные, недоизученные города. Например, Житомир. В первой поездке, состоявшийся 2 года тому, посмотрел местный общественный транспорт, приняв участие в покатушках на троллейбусе. Но на осмотр достопримечательностей не оставалось времени. Не скрою, с первой поездки город показался скучным и напоминающим большое село (примерно 50% застройки — малоэтажная индивидуальная застройка (частный сектор)). Однако в плане памятников и достопримечательностей город замечательный! Поэтому формально была причина съездить ещё. А тут вдобавок аж двое блоггеров, которых я читаю, написали про поездки в Житомир.


1. Соборная площадь. Центр Житомира.

  Правда, всецело посвятить путешествие городу не получилось. Так как снова проявился интерес к общественному транспорту. Вышло где-то 50/50 на город/транспорт. Но и приехали с другом в Житомир из Киева около полудня. Всё посмотреть физически не успели бы всё равно.
( Читать дальше (+55 фото)... )

Фастов - город моего детства. Помню, когда был малой, ездил с родителями на базар. Первая сознательная поездка в этот районный центр состоялась в 2010 году.  Давно это было. И ездил туда с целью изучить общественный транспорт города. А в нём было что смотреть - в поезде увидел 6 автобусов ЛАЗ-695Н, ЛАЗ-699Р и... ЛАЗ-4201. Из современных - трёхосный Peugeot J5, ХАЗ "Скиф" на базе ЗИЛа "Бычка", удлинённая "ГАЗель". Ну и обычные рестайлинговые "ГАЗели" также имелись. Кто разбирается в автобусах меня поймёт. Вдобавок местные автобусы никто не фоткал. Сами понимаете, при таких раскладах на осмотр достопримечательностей времени не было. Хотя сам по себе город тоже был интересен. Во-первых, город немаленький - население 50 тыс. человек. Во-вторых, центр города красивый и местами напоминает областной центр. Тем более, нравятся провинциальные города.


1. Фастов напоминает областной центр. И не только размерами и количеством населения, но и застройкой. Вот, к примеру, полукруглый дом на улице Шевченка. Не в каждом районном центре можно найти такой пейзаж.

Собирался после той поездки ещё наведаться в город. Но сдерживали то отсутствие времени, то страх перед гопотой (а в провинции подозрительной молодёжи полно). Однако самый главный "сдерживающий фактор" - транспортное сообщение. Из Киева ехать неудобно, а на электричке из своего городка фиг поедешь - электрички на фастовском направлении - редкое явление. И всё-таки, спустя 4 года, решил вернуться в город воспоминаний.

Время для поездки не самое подходящее. Ведь восприятие города и впечатление от поездки во многом зависит от погоды и от антуража. Вот почему не приветствую зимние поездки. Но нынче не зима, а скорее, межсезонье - грязь, серость, нет листьев, цветов. Природу и автобусы с маршрутками не пофоткаешь. Ну да ладно. Главное тепло и нет снега. И есть желание куда-нибудь съездить. avganez согласился составить компанию.

Времени на осмотр города было мало, но всё удалось много посмотреть и пройтись неизведанными местами. Что интересно, с утра было туманно и пасмурно, но к нашему приезду погодка прояснилась.
-------------------------------------------------------
Наверное, утомил вступительной частью, поэтому переходим к сухим цифрам краткой справке. Итак, Фастов - это город Киевской области. Районный центр Фастовского района. По количеству жителей занимает четвёртое место в области (после Белой Церкви, Броваров и Борисполя). Крупный железнодорожный узел (конечная остановка пригородных электропоездов, моторвагонное депо, пересадочный узел). Промышленный центр (полиграфические предприятия, Фастовский пивзавод - филиал "Оболони", завод "Красный Октябрь", завод "Факел", элеватор. Культурный и исторический центр (огромное количество достопримечательностей). Ну как, впечатляет?
( Читать дальше (+41 фото)... )

С поездки по Ровенской области (Сарны, Ровенский заповедник (часть 1), Ровенский заповедник (часть 2)) накопилось немного фоток, которые и "деть некуда, и выкинуть жалко". Офф-топик. Но тем не менее, есть интересности. Например, прокладка новой ЛЭП, АЭС, старый автобус, заброшенный совхоз. В виду того, что новых фотоотчётов пока нет, покажу путевые фотозарисовки. А путЁвые они или пУтевые - решайти сами:)


1. Прокладка высоковольтной ЛЭП 750кВ около Ровенской АЭС. Вы каждый день такое видите? Лично я - впервые.

В общем, смотрим.
( Читать дальше (+26 фото)... )