Трохи про все і не тільки

Так хотілося продовжити вилазки по заброшкам — але то погода погана, то нема з ким, то нема де лазити. Тому повертаюся до відзнятого раніше матеріалу. Зокрема, до серпневої поїздки у Вінницьку область, під час якої подивився закинутий водяний млин і міні-ГЕС. А ще оглянув центр Погребища — про який зараз і розповім.

Знаєте, такого провінційного міста я ще не бачив! Лише один бігборд! Немає світлофорів! За виглядом нагадує село або селище міського типу. Висотної забудови майже нема. Найвищі багатоповерхівки — у пять поверхів. Та й багатоквартирних домів зовсім мало. За кількістю жителів теж не дуже походить на місто — всього лише 10 тисяч осіб. Це втричі менше нашої Боярки. Та за розмірами як середнє місто до 50 тисяч жителів. Пішки за один раз все не обійти. Здивувала відсутність міських маршруток (хоча, начебто, повинна бути). І при цьому стільки пам'ятників, що позаздрить 50-100 тисячне місто.

Звичайно, про Погребище читав у блогах. Однак там про відсутність світлофорів і бігбордів не писали. Що ж, у кожного свій погляд на речі. І в мене свій. Тим паче, що на всі цікавинки не вистачило часу. Навіть довелося просити брата, щоб хоча б дещо сфотографував.


1. Основні пам'ятки і цікавинки Погребища.

Назва міста походить від слова «погреби». Перша згадка про поселення — в літописі 1148 року. Називалось поселення — Рокитне. В 1239-1240х роках, після нападу монголів, залишились лише погреби і підземні ходи. Так, місцину стали називати Погребищем. Ця назва і перекочувала на відбудоване місто.
В 1569му, за Люблінською унією, Погребище перейшло під владу Речі Посполити. А місто стало користуватись Магдебурзьким правом.
За свою історію місто декілька разів знищувалось вщент. Так, в 1653 році, каштеляном (управитель міста, призначений польскою владою) Стефаном Чарнецьким місто було спалене, а всі жителі страчені.
В XVIII-XIX ст. Погребище належало сімейству польського магната Адама Ржевуського. Ним була побудована залізнична станція і декілька підприємств.
Велика Вітчизняна війна не оминула і Погребище. В боях загинули 6 тисяч воїнів-мешканців міста. От така історія...
В нас час місто населяють 9700 чоловік. Це дуже небагато для міста. Але при цьому в Погребищі цікавинок вистачає. Хоча невідомо де яка церква і не про всі монументи є інформація. Тому у цьому фотозвіті можливі неточності.
( Читати далі (+46 фото/8,7МБ)... )

«Я ніколи не далі від дому.
Я ніколи, нікуди, не з ким.
Але хочу кудись — і подалі.
Я б поїхав, було б тільки з ким.»
(TaRuta - Крок за кроком)

Цього року зовсім не було дальніх поїздок. Навіть у межах області. Не кажучи вже про більш дальні мандрівки. Та й нинішнє літо майже безвилазно пробув в своєму місті. Так що все більше хотілося «кудись — і подалі». Бо рідні краєвиди почали набридати. Хоча варіантів, як куди-небудь вибратись, не було. На друга з машиною можна було не розраховувати. Сам на маршрутках теж навряд чи б поїхав — бо дорого і незручно. І тут випала слушна нагода — брат зі своєю дружиною пригледіли хатинку в провінції. Отож я напросився в поїздку з ними.

Спочатку планував вийти десь посередині маршруту. Але зрештою, вирішив побути з ними. І не прогадав.
Особлива подяка за те, що вдалося не тільки разом прогулятися(!) по містечку, а ще й заїхати на заброшки в одне з сусідніх сіл. Та про це напишу трохи згодом — а поки про замальовки з довгої поїздки.


1. Шлях неблизький, тому виїхали ще затемно. Мама не розбудила, бо напередодні з'їздив на військовий парад і до ночі писав звіт про День Незалежності. А поїздка відбулася наступного дня. Дивом не проспав. За півгодини поїв і зібрався.
Світанок зустріли вже в дорозі.

Фотозамальовки з поїздок я завжди публікував лише після написання тематичних фотозвітів. Однак цього разу забігаю наперед. По-перше, тому, що це перша дальня поїздка в 2017 році. Причому подорож в нові місця. До того ж, поїздка декілька разів відкладалась. По-друге, в дорозі траплялися деякі цікавинки. Хоч я і не фоткав все підряд. А ще... а ще стався невеличкий конфуз. Тому я просто не міг не написати.
( Читати далі (+51 фото)... )