Трохи про все і не тільки

  Нечасто мені доводилося сталкерити закинуті санаторії. Тому, коли випадково натрапив на фотозвіт одного блогера про цікавий закинутий санаторій у Ворзелі, я з samogonnoeozero вирішили не роздумуючи поїхати саме туди. Хоча спершу збиралися дослідити зовсім інший абандон.

  Взагалі, дивина — що на Київщіні є закинуті санаторії. Зазвичай такі об'єкти швидко дерибанять. Також не останнім аргументом на відвідання санаторію стала відсутність охорони (Хоча за іншими даними санаторій був діючий та охоронявся). І от цікавість взяла гору, і теплим (+8°), зимовим деньком, поїхали в курортне містечко.


1. Дочірнє підприємство «Санаторій "Зірка"», що належить ЗАТ «Укрпрофоздоровниця». Лікувальний корпус №1.

  Трохи історії, яку пощастило знайти на просторах інтернету. Санаторій «Зірка» був створений в 1932 році (!) на базі пансіонату лікаря Ердрайха, який існував з 1928 року. Це був перший санаторій у містечку Ворзель. Він був розрахований на 60 ліжкомісць, але вже мав у своєму складі водолікарню. Під час Другої Світової війни санаторій був знищений, але з 1944 заклад почали відновлювати, а заодно почали будувати нові санаторії. «Зірка» займала територію 24 гектари(!). І була розрахована на 600 місць. Основними напрямами лікування були захворювання нервової системи, кардіологічні хвороби і кістково-м'язові хвороби.
  За версією головного лікаря санаторію, лікувальні заклади у Ворзелі почали занепадати після аварії на Чорнобильській АЕС. Після розпаду СРСР стало ще гірше. Санаторій приватизували. Але станом на 1994 у санаторії вже ніхто не відпочивав. Однак з 1995го санаторій знову став приймати відпочиваючих. А десь з 2007го санаторій остаточно перестав функціонувати. Ну а сам санаторій «законсервували». До нашого часу територія санаторію зусиллями забудовників скоротилась з 24 до 7 гектарів (!!!). Від санаторію забрали парк, корпус №14 (зараз там готель), корпус №5 (використовується як гуртожиток університету «Києво-Могилянська Академія»). В 2011му під забудову багатоповерхівками було віддано частину території. Ну а у володіннях ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» лишилося тільки 7 гектарів. Вся інша колишня територія у власності селищної ради і приватних підприємств. Зараз йдуть розмови, щоб територію, що лишилась, роздати під забудову котеджами і багатоповерхівками. Так що скоро може й не стати цього.

   Для більшої зручності звіт подаю не в хронологічному, а в логічному порядку. Ну і фоток, традиційно, буде багато. Ну і вибачайте, що самі фотки важкуваті.


2. Головний вхід до санаторію — кінець нашої вилазки. Справа в тому, що інформація про охоронюваність була суперечлива. Тому ми вирішили не ризикувати і піти в обхід. Як виявилося, паркан залишився лише з центральної вулиці. Однак навіть тоді впевненості у відсутності охорони не було. Бо по території ходили люди, а вікна і двері були заколочені дошками. Тому трохи покружляли територією.


3. Головна алея санаторію.


4. Біля входу розташувався стоматологічний корпус. Все зачинено / заколочено. До того ж на виду.


5. Стела і візитивна картинка санаторію.


6. Лікувальний корпус №1. З іншого ракурсу.


7. Без дерев сфоткати корпус було важко.


8. На самому корпусі навіть зберіглася табличка.


9. Вхід до корпусу. Вікна вже давно розібрали.


10. Всередині теж начиння майже нема. Ну, хіба що, залишки меблів.
Так що в будівлю не заходили. Навіщо зайвий раз напружуватись, якщо йтак все видно крізь відчинені / розбиті вікна?


11. В деяких кімнатах лишилися тільки залишки від ламп.


12. З приміщень виносять все, що можна винести. І навіть розбирають оздоблення.


13. Кут лікувального корпусу №1. За ним видно ще один корпус, про який далі піде мова.


14. Хтось виніс плакат з цивільної оборони.
Ну, хоч якийсь артефакт...


15. А ось і третій корпус, про який казав вище. Будинок колишнього пансіонату С.Ердрайха. На схемі санаторію його чомусь немає.
Зручного залазу теж немає.


16. Йдемо занедбаною алеєю далі. Навіть не віриться, що в декількох десятках метрів від цих чигирів — вулиця і залізниця.


17. Ще один корпус (четвертий за рахунком. На схемі його теж нема). Всередину не полізли.


18. Повертаємось на головну алею.


19. Асфальт встиг покритися мохом. Ну, це не дивина на заброшках. Але тут поруч із мохом росте лишайник. А такого я ще не бачив.


20. Адміністративний корпус. Це вже п'ятий будинок за рахунком.


21. Цей корпус добре забарикадований (мабуть, найкраще з усіх корпусів).


22. Саме адміністративний корпус — перша будівля, яку побачили в санаторії «Зірка».
Побачивши таку картину здалося що всі корпуси виявляться недоступними. Недодавало оптимізму те, що по території ходила якась жінка.


23. Ще одне нагадування про санаторій.


24. На узбіччях алеї росте барбарис. У мене на дачі барбарис теж росте.


25. Корпус №4. Через те що на території багато дерев, сфоткати не так то й легко.


26. З такого ракурсу краще. Той самий корпус №4.
Чомусь здалося, що охорона мешкає в цій будівлі (може тому що всі вікна цілі?). Тому не наважились в неї залізти. Хоча ходили «вокруг да около».


27. Корпус №4 з тильної сторони. Біля будівлі росте здоровенна ялина.


28. Корпус №4 збоку.


29. Біля корпусу помітили сарайчик. Це вже 7ма будівля.


30. Вигляд зі сторони периферійної вулиці. Дивно, що з тилової сторони огорожі немає зовсім.


31. Клуб санаторію «Зірка» взагалі стоїть осторонь основної території закладу. Біля клубу — трансформаторна.
Що цікаво, перед нами йшов якийсь хлопець. Так теж фоткав будівлю:)


32. Залазу не знайшли. Вікна були або цілі, або забиті дошками. Двері забарикадовані. Хоча при бажанні можна було пролізти.
Але й крізь розбиті вікна можна побачити, що всередині лишились лише залишки меблів.


33. Збоку можна побачити фойє і кабінет зав. клубу.


34. А в невеличкій прибудові до клубу знайшли щитову.


35. Альтернативна аватарка:)


36. З тильної сторони була дірка, крізь яку сфоткав начиння.
При фотографуванні скористався ліхтариком. Так виходить набагато краще, ніж підсвічувати спалахом фотокамери.


37. Поки ходили біля клубу за нами стежила жінка (мабуть та, яку побачили при вході до санаторію). Ну, думаю, нас «спалили». Відбувся приблизно такий діалог.
— А шо це ви тут робите?
— Фотографуємо.
— Будете ремонтувати?
— Нє. Тим, від кого це залежить, санаторій нецікавий. А ми фотографуємо для історіі.


38. Омела. Вперше побачив ягідки цієї рослини.


39. Біля корпусу №4 помітили 9ту будівлю. Не знаю на що схоже. Трансформатор вже бачили біля клубу. А що це може бути? Склад продуктів? Хімчистка?


40. Неврологічний корпус.


41. Корпус під іншим кутом і без дерев. Справа видно батаповерхівку, яку збудували на території санаторію, на місці танцювального майданчика. А за спиною (не видно) раніше був спорткомплекс. На його місці було якесь будівництво.


42. Архітектура прекрасна. Сумно, що старі будівлі занепадають.


43. Вхід заколочений. Але через вікна можна побачити що всередині порожньо.


44. Збоку картина теж не краща.


45. Хоча тут зберіглася люстра.


46. А от і вхід в будинок. От тільки заходити не хочеться. І не тому, що корпус неврологічний. Просто щось нагадує смітник і бомжатнік.


47. Фоткаєм малюнок на склі. І йдемо досліджувати ще один корпус.


48. Біля цього корпусу крутився мужик. Та й на вулиці крутилися люди. Тому залізли не одразу.


49. Корпус великий, але на вигляд дестрой і розруха. Навколо будинку зарослі кущів.


50. Це лікувальний корпус №2.


51. Відволічемося від цього корпусу. Подивіться який ліхтар!


52. Лікувальний корпус №2 з фасаду.


53. Мдя... Точно повний дестрой. Зате залаз нормальний — через вхід.


54. Всередині лікувального корпусу №2 точно розруха. Батарей нема, меблів нема. Добре, хоч підлога і вікна є.


55. Тут мабуть, було фойє, або гареробна.


56. Темний коридорчик.


57. Пусто. Тому піднімаємося нагору.


58. Піднялися на другий поверх.
Сходи — тридиційне фото з заброшок.


59. Навіть паркет здирають. Все згодиться у господарстві!


60. Коридор (другого поверху). Теж звичний кадр з заброшок.


61. Проводки немає. Також звична картина.


62. В кімнатах пусто.


63.


64. Схоже, що тут влаштовують тусовки:)


65. Спускаємось на перший поверх. оО! Мародери забули ванну.


66. Залишки сантехніки.


67. А в невеликих кімнатках якимось дивом вціліли ванни.
Мабуть не пролізли у двері:)


68. Перший поверх лікувального корпусу №2 був зайнятий під водолікарню.
Раніше тут пропонувалися вуглекислі, кисневі, скипидарні і сіроводородні ванни.


69. Тому й процедурних ванних кімнат багато.
Інтер'єри однакові. Тому, всі не фоткав.


70. Лікувальний корпус №2 оздоблений панно.

  І хоча залізли лише в один корпус, вилазкою був задоволений. Інші корпуси можна було побачити крізь вікна. Може це не по-сталкерськи, але більшість будинків були зачинені. Можна було пошатати чи скористатися незручним залазом. Але навіщо, коли й так все видно. Ну і всередині все вже давно винесено.

  Що цікаво, санаторій, як і цукровий завод у Кожанці, використовується як прохідний двір. Підсумую: побачили 11 будівель. Є де розгулятися. Хоча це ще не весь санаторій. Збереженість: майже нульова (але є залишки меблів). Стан: середній. Охоронюваність: нульова (хоча «палиться» місцевими). Залази / доступ: вільний / ускладнений / недоступний. Заброшка мені сподобалась. Знайти щось подібне, та ще поблизу Києва майже нереально.