![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
maxiwell12.10.2015 - понеділок
Як не дивно, спалося добре. І навіть клонило на сон. Навіть щось снилось. Хоча перед сном думав. Може гарно спалося через те, що трохи змінив тему роздумів, чи тому що тепліше одягнувся. І горло перестало боліти.
А роздумував, що Рижик для нас був не лише членом сім'ї — він був для нас центром уваги. Навіть тоді, коли були зайняті своїми справами. Однак частину мого життя він займав не тільки фізично — з ним був пов'язані справи: купівля корму. годування, прибирання туалету. І, відповідно, лишились його речі і місця, де він спав і ходив. Рятує лише те, що останнім часом він себе дивно поводив і більше часу спав чи вмивався, ховаючись під диваном або у шафі. (Згадав що і на дачі він ховався. Мабуть передчував.) А спав біля мене рідко і лише до літа. Відчуття двоякі: з одного боку хочеться змінити обстановку щоб не було ностальгічних асоціацій; а з іншого боку хочеться лишити все як є — заради добрих спогадів, та й на зміну обстановки немає грошей. Навіть старі звички не хочеться міняти. Хоча розумію, що без кота життя вже не те.
Ходив до брата, відніс гостинці. Давно у нього не був (Хоча згадав, що з Рижиком ми й до нього одного разу влітку приїзджали). Виговорилися і заодно згаяв час (бо дома нудно і сумно). Про кота брат сказав, що краще було б думати, що він живий. А ще що кіт захотів померти. Як це? Як може набриднути життя? иМожливо йому просто було погано і чимось хворів. Ми ж не знаємо що він відчував. Погодився, що від звичок важко відвикати. І що треба змиритисмя з законами природи.
Додому дав гостинці і подарунки. Ну а я прогулявся.
А ще, як і в суботу не включав комп.
13.10.2015 - вівторок
Спалось так собі. Як і минулої ночі. Сни абсурдні і незрозумілі. Вночі у ванні знайшов таракана(!). Звідки взялись? Їх у нас давно не було. Чомусь згадав, що влітку (в липні чи серпні) батько в лісі збив собачку яка раптово вибігла на дорогу. І навіть не зупинився — так поспішав додому. А мати сказала, що це не до добра і буде відплата. Можливо те, що сталося і є кара за загублене життя?
Як назло ще захворів як тільки похолодало.
Все ніяк не можу оговтатися від шокуючої правди. Важко змиритися зі втратою. Хоча розумію, що це природньо і всі колись помремо. Але сприйняти це важко. Особиво коли загибель відбувається несподівано і без особливих причин. Хоча, звідки нам знати, що було з котом? Родичі вже змирились, а мені важко визнати, що коте вже нема з нами.
Особливо сумно, коли пригадую останній день коли його бачив. Вночі прийшов, лащився. терся мордочкою — таке з ним бувало рідко. А мурликав як. Хоча й охрип. Дивно, що коли переставав гладити одразу замовкав.
Важко, ще й тому, що Рижик був довгожителем з усіх котів, що колись були у нас. Інші коти теж вмирали, та вони жили всього 4-5 років. І їх теж було жаль. Особливо тих, що жили із нами. А Рижик теж жив із нами. Як справлялись з біллю втрати? Заводили нових улюбленців. Як пишуть інші котоводи, спочатку до нових котів ніяких відчуттів, а почім починаєш любити і з часом біль і спогади притупляються. Однак вже більше не хочеться заводити котів. Хоча батьки начебто йне проти. Навіть коли Рижик був, десь два чи чотири роки тому казали що все — більше ніяких котів. Бо з ними куча клопотів. А без них нічим себе зайняти.
Але цього разу особливо сумно, бо з'явились нудьга і відчуття пустоти Про сум мовчу — йтак довго його шукали, потім звістка сумна. Раніше не було нудно, бо був зайнятий — працював, ходив на курси, мучився з рукою, подорожував. А цього року почастішали дні, коли було нудно. І лише Рижик хоч якось прикрашав вільний час. А зараз нікому мене розважити. І ничим себе зайняти. Дачний сезон завершився (та й на дачі тепер якось ніяково, не зможу там заснути бо холодно і Рижик спав біля мене), та мабуть треба подивитись де його поховали. Як вважаєте? Роботу теж знайти не вдалося. Сезон подорожей пройшов (бо вже не літо). Та й грошей малувато. І ще одна проблема — відчуття пустоти. Це відсутність Рижика поруч, відсутність обов'язків, що були з ним пов'язані.
Ну що ж, треба змиритись. Хоча це і важко. Всі там будем.
Як не дивно, спалося добре. І навіть клонило на сон. Навіть щось снилось. Хоча перед сном думав. Може гарно спалося через те, що трохи змінив тему роздумів, чи тому що тепліше одягнувся. І горло перестало боліти.
А роздумував, що Рижик для нас був не лише членом сім'ї — він був для нас центром уваги. Навіть тоді, коли були зайняті своїми справами. Однак частину мого життя він займав не тільки фізично — з ним був пов'язані справи: купівля корму. годування, прибирання туалету. І, відповідно, лишились його речі і місця, де він спав і ходив. Рятує лише те, що останнім часом він себе дивно поводив і більше часу спав чи вмивався, ховаючись під диваном або у шафі. (Згадав що і на дачі він ховався. Мабуть передчував.) А спав біля мене рідко і лише до літа. Відчуття двоякі: з одного боку хочеться змінити обстановку щоб не було ностальгічних асоціацій; а з іншого боку хочеться лишити все як є — заради добрих спогадів, та й на зміну обстановки немає грошей. Навіть старі звички не хочеться міняти. Хоча розумію, що без кота життя вже не те.
Ходив до брата, відніс гостинці. Давно у нього не був (Хоча згадав, що з Рижиком ми й до нього одного разу влітку приїзджали). Виговорилися і заодно згаяв час (бо дома нудно і сумно). Про кота брат сказав, що краще було б думати, що він живий. А ще що кіт захотів померти. Як це? Як може набриднути життя? иМожливо йому просто було погано і чимось хворів. Ми ж не знаємо що він відчував. Погодився, що від звичок важко відвикати. І що треба змиритисмя з законами природи.
Додому дав гостинці і подарунки. Ну а я прогулявся.
А ще, як і в суботу не включав комп.
13.10.2015 - вівторок
Спалось так собі. Як і минулої ночі. Сни абсурдні і незрозумілі. Вночі у ванні знайшов таракана(!). Звідки взялись? Їх у нас давно не було. Чомусь згадав, що влітку (в липні чи серпні) батько в лісі збив собачку яка раптово вибігла на дорогу. І навіть не зупинився — так поспішав додому. А мати сказала, що це не до добра і буде відплата. Можливо те, що сталося і є кара за загублене життя?
Як назло ще захворів як тільки похолодало.
Все ніяк не можу оговтатися від шокуючої правди. Важко змиритися зі втратою. Хоча розумію, що це природньо і всі колись помремо. Але сприйняти це важко. Особиво коли загибель відбувається несподівано і без особливих причин. Хоча, звідки нам знати, що було з котом? Родичі вже змирились, а мені важко визнати, що коте вже нема з нами.
Особливо сумно, коли пригадую останній день коли його бачив. Вночі прийшов, лащився. терся мордочкою — таке з ним бувало рідко. А мурликав як. Хоча й охрип. Дивно, що коли переставав гладити одразу замовкав.
Важко, ще й тому, що Рижик був довгожителем з усіх котів, що колись були у нас. Інші коти теж вмирали, та вони жили всього 4-5 років. І їх теж було жаль. Особливо тих, що жили із нами. А Рижик теж жив із нами. Як справлялись з біллю втрати? Заводили нових улюбленців. Як пишуть інші котоводи, спочатку до нових котів ніяких відчуттів, а почім починаєш любити і з часом біль і спогади притупляються. Однак вже більше не хочеться заводити котів. Хоча батьки начебто йне проти. Навіть коли Рижик був, десь два чи чотири роки тому казали що все — більше ніяких котів. Бо з ними куча клопотів. А без них нічим себе зайняти.
Але цього разу особливо сумно, бо з'явились нудьга і відчуття пустоти Про сум мовчу — йтак довго його шукали, потім звістка сумна. Раніше не було нудно, бо був зайнятий — працював, ходив на курси, мучився з рукою, подорожував. А цього року почастішали дні, коли було нудно. І лише Рижик хоч якось прикрашав вільний час. А зараз нікому мене розважити. І ничим себе зайняти. Дачний сезон завершився (та й на дачі тепер якось ніяково, не зможу там заснути бо холодно і Рижик спав біля мене), та мабуть треба подивитись де його поховали. Як вважаєте? Роботу теж знайти не вдалося. Сезон подорожей пройшов (бо вже не літо). Та й грошей малувато. І ще одна проблема — відчуття пустоти. Це відсутність Рижика поруч, відсутність обов'язків, що були з ним пов'язані.
Ну що ж, треба змиритись. Хоча це і важко. Всі там будем.
